Іван Семенович Козловський (1900-1993)

24 березня Архів-музей вшановує пам’ять та відзначає ювілей видатного українського співака Івана Козловського. Митець, який поєднував у своїй творчості здобутки світової та української музичної культури, громадський діяч, тогочасний зразок стилю та законодавець моди був взірцем для молодших колег, які намагались наслідувати стиль «під Козловського». Знаний і відомий завдяки своїй творчості, Іван Козловський здобув всеукраїнську любов та шану і своєю активною громадською позицією: в обхід бюрократичних перепон власним коштом відкрив музичну школу в рідному селі Мар’янівка на Київщині, створив дитячий хор, ініціював відкриття музею Максима Рильського в Києві, популяризував українську пісню у світі. Доля подарувала митцеві довгий вік і, хтозна, чи не сприяв тому знаменитий білий капелюх, який, за низкою свідчень, презентував співакові Джавахарлал Неру.

Іван Козловський народився 24 березня 1900 р. у с. Мар’янівка на Київщині. Тут почув народні поетичні колядки і пісні, які розучував напам’ять. Від 1907 р. до 1917 р. мешкав і співав у Михайлівському Золотоверхому монастирі. Від 1912 р. навчався у Київському духовному училищі. У 1917 р. вступив до Музично-драматичної школи Миколи Лисенка (від 1918 р. – Державний музично-драматичний інститут імені М. В. Лисенка), в якому навчався до 1920 р. Першою і єдиною викладачкою вокалу у Івана Козловського була Олена Муравйова, яка також навчала Зою Гайдай та Оксану Петрусенко. Від кінця 1918 р. співав у Полтавському музично-драматичному театрі. У 1919 р. разом із хором Олександра Кошиця виїжджав на гастролі країнами Європи.

У 1920-1923 рр. служив за призовом у Червоній армії у Полтаві. У 1922 р. виступав у місцевому театрі, де зіграв свою першу велику роль – Фауста в опері Ш. Гуно «Фауст». Після демобілізації співав у Харківському (1924) і Свердловському (1925) оперних театрах. Мав чудовий лірико-драматичний тенор та отримував схвальні відгуки місцевої преси.

У 1926 р. прийнятий до трупи Большого театру СРСР, у якому виступав до 1954 р. Дебютні ролі – Юродивого в опері М. Мусоргського «Борис Годунов» та Альфреда в «Травіаті» Дж. Верді – принесли йому всесоюзне визнання. Від перших років перебування в театрі грав головні тенорові ролі. Виконав понад 50 партій у постановках опер Лисенка, Чайковського, Бетховена, Моцарта, Шумана, Лисенка, Гулака-Артемовського, Рахманінова, Даргомижського. Головні ролі, зіграні у виставах за творами української класики, – Андрій («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Петро («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Левко («Утоплена» М. Лисенка), Андрій («Катерина» М. Аркаса). Також виконував вокальні твори радянських композиторів, народні пісні та романси («Засвистали козаченьки», «Реве та стогне Дніпр широкий» Т. Шевченка, «Дивлюсь я на небо» М. Петренка, «Чорнії брови, карії очі» К. Думитрашка та ін.).

У 1938-1941 рр. очолював створений ним Державний ансамбль опери СРСР, з яким поставив низку опер і виконав у них головні партії («Вертер» Ж. Массне, «Орфей і Евридіка» К. Глюка, «Катерина» М. Аркаса та ін.). Наприкінці 1930-х рр. виступав разом із Державним джаз-оркестром СРСР В. Кнушевицького. У 1940 р. був удостоєний звання Народного артиста СРСР.

У 1954 р. покинув Большой театр після цькування в пресі щодо високих гонорарів. Після цього продовжував займатися концертною діяльністю. У 1966 р. у рідному селі на власні кошти заснував дитячу музичну школу з симфонічним оркестром і забезпечив її обладнанням та інструментами.

У 1990 р. став лауреатом Шевченківської премії, у 1993 р. – Народним артистом України. Останній виступ співака відбувся у 1990 р. у Будинку Композиторів. У 1992 р. митець видав автобіографічну книгу «Музика – радість і біль моя». Помер 24 грудня 1993 р. у Москві, похований на Новодівичому цвинтарі.

Документи, які висвітлюють життя і творчість І. С. Козловського (листи, відгуки, спогади, фотографії, програми і афіші виступів, статті і спогади про співака), відклалися в особових фондах українських митців: письменника А. І. Шияна (ф. 448), режисера В. С. Василька (ф. 653), кінорежисера О. П. Довженка (ф. 690), поета П. Ю. Шабатина (ф. 1084), співака і композитора С. Д. Козака (ф. 1358), письменника Д. М. Мусієнка (ф. 1369), співака А. Б. Солов’яненка (ф. 1409) та ін.

Запрошуємо дослідників і шанувальників музики ознайомитись з документами, представленими на інформаційних ресурсах ЦДАМЛМ України у мережі Інтернет.

Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук Ігор Резнік.

При передруці матеріалів посилання на ЦДАМЛМ України обов’язкове

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

•