Іван Юліанович Кулик (справжні ПІБ – Ізраїль Юделевич Кулик) (1897–1937)

У межах віртуального проєкту «Архів-музей на допомогу вчителям» розміщуємо 27-е інформаційне повідомлення, присвячене представнику «Розстріляного відродження», українському письменнику, перекладачу, першому голові Спілки письменників України (далі – СПУ) Івану Юліановичу Кулику (від народження – Ізраїль Юделевич Кулик)(1897–1937).

Іван Кулик народився 26 січня 1897 року у м. Шпола на Черкащині у родині вчителя. Освіту здобував в Уманському 4-класному училищі та Одеському художньому училищі (1911–1914 рр.). Дитинство поета проходило на мальовничій околиці Умані. У віці 8 років він виявив здібності до написання віршів і малювання. Під час навчання часто бував у сусідніх селах, де підробляв вчителем та уважно придивлявся до селянського життя. У 1914 році з родиною переїхав до Пенсильванії (США), де працював на фабриках і шахтах та друкувався в газеті «Новий світ». У 1917 році повернувся до України. У грудні 1917 року очолив Народний секретаріат закордонних справ першого радянського уряду України. У 1918–1919 роках працював у Наркомнаці та Наркоматі іноземних справ. У 1920 р. брав участь у радянсько-польській війні, займався формуванням бойових частин. У 1921–1922 роках очолював повітком КП(б)У в Кам’янці-Подільському, де також редагував газету «Червона правда» та викладав історію в місцевому Інституті Народної Освіти. У 1923 році активно долучився до створення спілки письменників «Гарт». У 1924–1926 роках Іван Кулик був радянським консулом в Канаді, де разом з М. Ірчаном організував заокеанський «Гарт», що об’єднав багатьох письменників української діаспори США та Канади.

У 1927 році очолив Всеукраїнську спілку пролетарських письменників (ВУСПП), утворену з членів «Гарту» і «Плугу», що не увійшли до ВАПЛІТЕ. Після ліквідації всіх літературних спілок в Україні згідно з постановою ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 року «Про перебудову літературно-художніх організацій» Іван Кулик у 1934 році став першим головою новоствореної СПУ. Цю посаду він обіймав до 1935 року. З 1935 року очолював Держполітвидав України, у 1936 році став Головою Радіокомітету, був редактором «Літературної газети» та журналу «Радянська література». Жив у харківському будинку письменників «Слово» у квартирі №42, а з 1934 року – у київському Кооперативі «Робітник літератури» (Роліт).

Перший вірш Івана Кулика був надрукований російською мовою у 1911 році в уманській газеті «Провінційний голос». Перший вірш українською мовою «Сон» опублікований у 1919 році в журналі «Мистецтво». Перша збірка «Мої коломийки» була видана у 1921 році. Автор також відомий завдяки збіркам поезій  «Зелене серце» (1923), «В оточенні» (1927), «Змужніла молодість» (1935), поемам «Одужання» (1923), «Ніагара» (1925), «Чорна епопея» (1929). Твори підписував псевдонімами Р. Ролінато та Василь Роленко. Відомі прозові твори письменника – «Пригоди Василя Роленка» (1929), «Чотирнадцята люлька» (1932), «Записки консула» (1934). Його творчість належить до жанру «пролетарський конструктивний реалізм». Також Івана Кулик займався перекладацькою діяльністю, зокрема видав «Антологію американської поезії» (1928) та переклади на українську мову творів російських, грузинських та вірменських письменників.

         27 липня 1937 року Іван Кулик був заарештований працівниками НКВС УРСР за обвинуваченням в участі у націоналістичній контрреволюційній організації. У ході жорстких допитів написав зізнання у скоєнні всіх інкримінованих йому злочинів: ) у тому, що на пропозицію Костя Котка та Михайла Ялового погодився очолювати контрреволюційну організацію; 2) що з 1925 року разом з дружиною був агентом англійської розвідки; 3) що добивався призначення на пост голови СПУ, аби «породжувати серед письменників злобу проти радянської влади та передати фактичне керівництво організації націоналістам на чолі з Остапом Вишнею». 7 жовтня 1937 роки Іван Кулик був засуджений до страти, а 10 жовтня 1937 року – розстріляний. Його дружина Люціана Піонтек розстріляна за шпигунство 25 вересня 1937 року. 12 жовтня 1956 року письменник був реабілітований Військовою колегією Верховного Суду СРСР за відсутністю складу злочину. До реабілітації за офіційними даними Іван Кулик вважався загиблим 14 жовтня 1941 року у ході Другої світової війни.

Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук Ігор Резнік.

При передруці матеріалів посилання на ЦДАМЛМ України обов’язкове

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

•