Микола Антонович Плевако (1890-1941)

М. А. Плевако. 1936 р.
ЦДАМЛМ України, ф. 271, оп. 1, од. зб. 294, арк. 2.

Микола Плевако народився 9 грудня 1890 р. у слободі Дворічна на Харківщині. До 12 років зростав у сільській місцевості, де у нього зародилась любов до українського письменства, поезії та етнографії. Освіту здобував у місцевій двокласній школі, у Харківській другій чоловічій гімназії (1903-1909) та на історико-філологічному факультеті Харківського університету (1910-1916). Під керівництвом Миколи Сумцова активно досліджував українську філологію, етнографію та фольклор. У 1914 р. був ув’язнений на 3 місяці за організацію демонстрації на честь 100-річного ювілею Тараса Шевченка. У 1916 р. після складання іспитів залишився при університеті на кафедрі російської мови і літератури для підготовки до професорського звання та працював діловодом-хранителем у канцелярії Харківського історично-філологічного товариства. У 1917 р. активно займався громадською діяльністю: очолював Харківський організаційний комітет, був членом редколегій газет «Нова громада» і «Рідне слово», членом ради та головою видавничої секції харківської «Просвіти».

9 вересня 1917 р. Микола Плевако перетворив Харківську другу чоловічу гімназію на Першу українську гімназію імені Бориса Грінченка та став її директором. У 1918 р. переїхав до Кам’янця-Подільського, де обіймав посади професора історії української літератури Кам’янець-Подільського державного університету (1919-1920), редактора видавничого відділу Подільської губернського крайової управи. Наприкінці 1920 р. переїхав до Києва, де працював професором українознавства Київського архітектурного інституту (1920-1922) та викладачем української мови та літератури в Мироцькому механічному технікумі (1921-1922).

У 1922 р. після смерті Миколи Сумцова був запрошений на посаду професора української літератури до Харківського інституту народної освіти, де завідував кафедрами української літератури на факультетах соціального виховання (1922-1924) і професійної освіти (1924-1928) та очолював секцію української літератури при Кафедрі історії української культури імені Дмитра Багалія. У 1926-1933 рр. очолював кабінет бібліографії Інституту літературознавства ім. Т. Шевченка у Харкові. У 1934-1938 рр. працював у ВУАН (від 1936 – АН УСРР, від 1937 – АН УРСР) в Києві.

У 1911 р. у Харкові був виданий перший нарис Миколи Плевако «Життя та праця Бориса Грінченка». Найвідоміша його праця – двотомна «Хрестоматія нової української літератури» (Т. 2 –1923, Т. 1 – 1926). Інші відомі праці – «Григорій Квітка-Основ’яненко» (1918), «Іван Франко» (1920), «Сковорода в світлі художньої літератури» (1923), «Микола Чернявський» (1925-1926) та найкращий огляд шевченкознавчих праць «Шевченко й критика» (1924). Він також став співредактором повного видання творів Тараса Шевченка (1925, 1927, разом із Ієремією Айзенштоком) та Леоніда Глібова (1927, разом із Іваном Капустянським), у 1928 р. виступив упорядником видань творів Панаса Мирного, Івана Нечуя-Левицького, Бориса  Грінченка. Є автором понад 100 наукових і навчальних посібників для учнів шкіл. Важливою частиною літературної спадщини дослідника є рукописи біографій, бібліографій та вибраних віршів майже всіх українських поетів 1920-1930-х рр., які зберігаються в його особовому фонді у ЦДАМЛМ України (ф. 271).

17 травня 1938 р. Микола Плевако був викрадений спецгрупою НКВД. За обвинуваченням у «приналежності до контрреволюційних націоналістичних організацій» засуджений до 5 років вільного заслання. Убитий за нез’ясованих обставин 25 квітня 1941 р. на засланні у с. Вишньовка Акмолинської області на півночі Казахстану. 25 липня 1962 р. Микола Плевако був реабілітований посмертно Президією Київського обласного суду.

Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук Ігор Резнік.