Василь Григорович Чумак (1901-1919)

В. Г. Чумак. Б/д.
З бібліотечної колекції ЦДАМЛМ України.

Постать Василя Чумака є досить маловивченою і суперечливою. Митець з надією зустрів початок національно-визвольних змагань в Україні, але швидко розчарувався в Українській Центральній Раді через відсутність у неї програми вирішення соціальних проблем та долучився до боротьбистів. Скоро став одним ыз провідних поетів і однією з найбільших надій української літератури. Але доля вготувала йому надто коротке життя – всього лиш 19 років, за які, однак, він встиг створити значний літературний доробок.

Василь Чумак народився 7 січня 1901 р. у м. Ічня на Чернігівщині в родині хлібороба-пекаря з козацького роду. Освіту здобував у місцевій церковнопарафіяльній школі, Ічнянському вищому початковому училищі (1910-1914) та Городнянській гімназії (1914-1918).

Після закінчення гімназії у 1918 р. переїхав до Києва, де зблизився з лідером боротьбистів Гнатом Михайличенком та став членом Української партії соціалістів-революціонерів (боротьбистів). Працював секретарем журналу «Мистецтво», активно займався літературною і громадсько-політичною діяльністю. Був співробітником Всеукраїнської літературної колегії при Народному комісаріаті освіти УСРР. З серпня 1919 р. після захоплення Києва Добровольчою армією А. Денікіна брав участь у підпільній боротьбі з білогвардійцями.

Василь Чумак почав писати ліричні вірші російською і українською мовою у 12-річному віці. Один із перших його віршів – «Пісні минулих часів» (1913). Друкувався від 1917 р. під псевдонімами С. Віче та М. Ічня. Відомий як автор революційно-романтичних поезій («До праці» (1917), «Не вам» (1917), «Дзвін на сполох» (1917), «Цикл соціального» (1919), цикл «Революція» (1919), «Я порву ті вінки» (1919) та ін.), оповідань, нарисів («Муззачет», «Портрети пролетарських поетів»), критичних статей («Революція як джерело» та ін.). Найвідоміший вірш поета – «Заспів» (1919). Збірки поезій «Заспів» (Київ, 1920),  «Революція» (Харків, 1920) та «Червоний заспів» (Харків, 1922) були видані вже після смерті автора.

Василь Чумак з товаришами-підпільниками (Г. Костюченко, Г. Михайличенко, К. Ковальова) були заарештовані денікінською контррозвідкою у Києві в ніч з 20 на 21 листопада 1919 р. за участь у повстанні проти білогвардійців на Київщині. Вони переховувались у руїнах будинку у мікрорайоні Звіринець, напівзруйнованому внаслідок вибуху артилерійських складів у 1918 р. Поет разом з Гнатом Михайличенком був без суду розстріляний конвоїрами 21 листопада 1919 р. нібито під час спроби втечі по дорозі до тюрми. Похований 29 грудня 1919 р. у братській могилі в Аносіївському парку (нині – Парк Вічної Слави).

У середині 1930-х рр. творчість Василя Чумака була названа «буржуазно-націоналістичною», вилучена з вжитку і заборонена, а його брат, літератор Микола Чумак засланий на Колиму, де загинув у 1938 р. Творча спадщина поета була офіційно реабілітована у 1957 р. Значний внесок у справу її популяризації в Україні і за кордоном зробив літературознавець Юрій Лавріненко, який включив вибрані поезії Василя Чумака до своєї антології «Розстріляне відродження» (Париж, 1959; Київ, 2004).

Інформацію підготував провідний архівіст відділу використання інформації документів та комунікацій, канд. іст. наук Ігор Резнік.

Копіювання та відтворення на інших ресурсах допускається за умови посилання на ЦДАМЛМ України