Олександр Іванович Білаш (1931-2003)

О. І. Білаш. Б/д.

Олександр Іванович Білаш народився 6 березня 1931 р. у с. Гридзьк Полтавської обл. Батько та мати шанувалися на селі як справжні майстри пісенного та музичного мистецтва: мати була «першою співачкою на усіх сільських та родинних заходах», а батько грав на різних музичних інструментах. Очевидно, це відіграло немалу роль у виборі Олександром Івановичем своєї життєвої дороги. Зокрема, маленьким хлопчиком, ще не знаючи нотної грамоти, він грав уже на саморобній гармошці, пізніше самотужки опановував мистецтво гри на акордеоні та баяні, тоді ж написав свій перший самостійний твір «Валь-гавот на десять колін».

Професійні знання майбутній композитор здобував у Київській музичній школі для дорослих, куди вступив у 1946 р. Його наставниками були знані українські віртуози – Платон та Георгій Майбороди. Протягом 1948-1952 рр. Олександр Білаш навчався у Житомирському музичному училищі ім. В. С. Косенка, яке закінчив достроково. Тоді ж почав писати свої перші, уже «дорослі», музичні твори, серед яких – «Три подружки синьоокі», «Два кольори», «Ясени» та ін. Особливої популярності набула пісня «Впали роси на покоси» зі спектаклю «Роман і Франческа», яка прославила молодого композитора.

Упродовж 1951-1957 рр. Олександр Білаш здобував освіту на композиторському факультеті Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського. Викладачами консерваторії були такі метри українського композиторського мистецтва як М. Дремлюга, К. Данькевич, Г. Жуковський та ін. Під час навчання «з-під мистецького пера» Олександра Білаша з’являються оркестрові музичні твори «Скерцо», «Весняна сюїта», балетна сюїта «Буратіно», пісні для голосу з фортепіано на власні тексти – «Новорічний вальс», «Останній вальс» та ін. Від 1956 до 1961 рр. викладав теорію музики у Київському педагогічному інституті. Упродовж 18 років (від 1976 до 1994) був головою правління Київської міської організації Спілки композиторів України.

Ще у студентські роки Олександр Іванович познайомився із молодою співачкою, майбутньою народною артисткою України Ларисою Остапенко, яка через деякий час стала його дружиною. Лариса Іванівна була першим слухачем, виконавцем та критиком творів Олександра Білаша. Подружжя прожило разом майже 48 років. У них народилося 2 доньки.

Творчий доробок Олександра Івановича Білаша складає понад 200 пісень. Серед них:  композиції, написані на вірші класиків української та зарубіжної літератури – Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Олександра Олеся, Афанасія Фета, Сергія Єсеніна, Андрія Малишка, Дмитра Павличка, Любов Забашти, Івана Драча, Михайла Стельмаха, Євгена Гуцало, Бориса Олійника та ще багатьох відомих і маловідомих авторів. Композитор говорив: «Для мене в поезії немає авторитетів, я пишу пісні на хороші слова і для мене немає значення, хто їхній автор».

Олександр Білаш є автором опер «Гайдамаки» за поемою Тараса Шевченка (1965, лібрето В. Шевчука) та «Прапороносці» за романом Олеся Гончара (1985, лібрето Б. Олійника); опери-балету «Буратіно» (1988) та оперети «Чиста криниця» (1976); моноопер «Балада війни» (на тексти І. Драча, 1971) та «Сповідь білого тюльпана» (за повістю Ч. Айтматова, 1999); ораторії «Вишневий вітер» на слова І. Драча «На смерть поета», присвяченої Т. Шевченку (1989).

До вокально-симфонічних творів композитора відносяться кантати «Надвечірні дзвони» («Голод-33») на тексти В. Бровченка (1993) та «Поклони» на вірші І. Франка (1994). Писав він також твори для дітей: фортепіанний цикл з 9 п’єс «Тетянчин альбом» (2000), пісенні цикли «Алфавітні усмішки» та «Пшениченька»; для кінострічок: «Катя-Катюша», «Роман і Франческа», «Сейм виходить з берегів», «Сон», «Бур’ян», «Легендарний Севастополь», «Дума про місто», «Небезпечна гастроль», «Вир» та ін.

За свою плідну мистецьку та громадську діяльність Олександр Білаш нагороджений низкою державних премій та нагород. Серед них: премія імені М. Островського (1967); Державна премія імені Т. Г. Шевченка (1975); почесні звання Заслуженого діяча мистецтв УРСР (1969), Народного артиста УРСР (1977) та СРСР (1990), Героя України з нагородженням орденом Держави (2001).

Помер Олександр Іванович Білаш 6 травня 2003 р. у Києві. Похований на Байковому кладовищі.

Матеріали, що стосуються життя та творчості Олександра Білаша, знаходяться у фондах діячів українського мистецтва та культури – П. Глазового (ф. 1026), М.Ткача (ф.946), О. Підсухи (ф. 957), Ю. Смолича (ф. 169), В. Козаченка (ф. 400) та ін.

Запрошуємо дослідників і шанувальників української архітектури та української культури ознайомитись із зазначеними документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.

Інформацію підготував архівіст сектору просвітньої та виставкової роботи відділу використання інформації документів та комунікацій Сергій Онищук.

Копіювання та відтворення на інших ресурсах допускається за умови посилання на ЦДАМЛМ України