Давид Демидович Копиця (1906-1965)

Д. Д. Копиця. Б/д.
ЦДАМЛМ України, ф. 379, оп. 1, од. зб. 414, арк. 8.

Давид Копиця народився 7 липня 1906 р. у с. Слобода Вінницької обл. у незаможній селянській родині. Тож йому з дитинства доводилося працювати на плантаціях цукрового заводу і пастухом. Середню освіту здобував у місцевій 7-річній школі. Потім навчався на Вищих педагогічних курсах у Вінниці (1922-1924) та у Кам’янець-Подільському інституті народної освіти (1924-1926).

У 1929-1930 рр. викладав українську мову та літературу в Харківському інституті народного господарства. У 1930 р. закінчив філологічний факультет Харківського педагічного інституту професійної освіти, потім закінчив аспірантуру Харківського науково-дослідного інституту імені Шевченка. У цей період працював редактором у харківських журналах «Молодий більшовик» (1930-1931) і «Молодняк» (1931-1932).

У 1932-1933 рр. був доцентом кафедри літератури Одеського університету та водночас працював на Одеській кінофабриці завідувачем художнього сектору, заступником директора, директором художньої частини. У 1934-1936 рр. був деканом художнього факультету Київського інституту кінематографії. У 1936-1938 рр. працював завідувачем сценарного відділу, редактором художнього відділу Київської кінофабрики. У 1932-1938 рр. був редактором Всеукраїнського фотокіноуправління. Від 1938 р. до 1941 р. працював у Інституті української літератури імені Тараса Шевченка АН УРСР на посадах старшого наукового співробітника, вченого секретаря, заступника директора з наукової частини.

Наприкінці 1930-х рр. входив до складу редакційної колегії з підготовки повного видання поезій Тараса Шевченка до його 125-річчя. У роки Другої світової війни воював у складі стрілецької дивізії. Дослужився до звання полковника.

Після закінчення війни продовжував працювати в Інституті української літератури, де завершував підготовку 20-томного видання творів Івана Франка та курс історії української літератури. У 1948-1950 рр. навчався у аспірантурі Академії суспільних наук у Москві. У 1950-1953 рр. був головою Комітету в справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР, а у 1953 р. – заступником Міністра культури УРСР. У 1951-1955 рр. був депутатом ІІІ скликання Верховної Ради УРСР. Потім обіймав посаду редактора журналу «Вітчизна» (1960-1962).

Давид Копиця відомий передусім як дослідник творчості Тараса Шевченка та Івана Франка (написав кандидатську дисертацію «Іван Франко у молодому віці» (1954)), автор літературознавчих статей про Лесю Українку, Ярослава Галана, Натана Рибака, Олександра Корнійчука, Якова Баша, Миколи Бажана. Посмертно видані його «Літературно-критичні статті» (1968).

Крім цього, Давид Демидович є автором сценаріїв документальних кінострічок: «Максим Рильський» (1961), «Розповіді про Шевченка» (1963) та художніх фільмів за оригінальним текстом Михайла Коцюбинського: «Коні не винні» (1956), «Пе-коптьор!» (1957).

Давид Копиця є батьком музикознавчині, педагині, докторки мистецтвознавства (2009), професорки (2008), членкині НСКУ (1978) Мар’яни Давидівни Копиці та дідусем диригента Кирила Карабиця.

Життя Давида Копиці обірвалося 15 грудня 1965 р. у Києві. Похований митець на Байковому кладовищі.

Документи особового фонду Д. Д. Копиці, який налічує 484 од. зб., були передані на постійне зберігання до ЦДАМЛМ України дружиною митця в 1977-1980 рр. Хронологічно вони охоплюють період від 1881 до 1976 рр. Основний масив складають матеріали творчої діяльності (рукописи і машинописи розділів дисертацій, інших наукових праць, художніх творів, статей, записки, щоденники), матеріали до біографії (особисті документи, матеріали службової, громадської і літературної діяльності), епістолярна спадщина. У невеликій кількості представлені образотворчі матеріали (індивідуальні і групові світлини), матеріали про фондоутворювача та документи його дружини М. С. Афанасьєвої.

Інформацію підготував провідний архівіст відділу використання інформації документів та комунікацій, канд. іст. наук Ігор Резнік.

Копіювання та відтворення на інших ресурсах допускається за умови посилання на ЦДАМЛМ України