Володимир Гнатович Китаївський (1896-1940)

В. Г. Китаївський. 1930 р.
ЦДАМЛМ України, ф. 78, оп. 1, од. зб. 14, арк. 1.

Постать Володимира Китаївського є вкрай мало вивченою з огляду на те, що відомості про нього та його творчість доступні лише в матеріалах особового фонду (ф. 78) та у спогадах його доньки, яка передала документи поета до архіву.

Близьких родичів родина не мала, а твори митця упродовж більш ніж 30 років після його загибелі переховувалися дружиною від німецької і радянської влади.

Володимир Китаївський народився у 1896 р. у Кам’янці Кобринського р-ну на Берестейщині (тоді територія Королівства Польського) у родині механіка.

Після закінчення місцевої школи продовжив здобувати освіту в Кобринській учительській семінарії. З початком Першої світової війни його родина була евакуйована до Херсона, а сам Володимир від 1915 р. служив у складі 17-го Фінляндського полку, де дослужився до звання командира полка.

У роки Визвольних змагань служив у лавах Червоної Армії. Унаслідок тяжкого поранення руки опинився у госпіталі Херсона, де після одужання залишився працювати молодшим фельдшером. Потім працював наглядачем у Херсонській психіатричній лікарні, де закохався у медсестру Елеонору Штибер.

З метою незаконного перетину кордону для повернення на батьківщину у 1921 р. влаштувався працювати на «тартак» – місце лісозаготівлі на кордоні з Польщею.

Від 1922 р. працював на залізниці, активно писав вірші, які читав у сільських клубах, та організовував театральні постановки. У 1920-1930-х рр. жив і працював у с. Тевлі Кобринського р-ну на Берестейщині (до 1939 р. у складі Польщі), де піддавався переслідуванням польської влади за революційну агітацію.

Вірші поета публікувалися у журналі «Вікна» до його закриття польською владою у 1930 р. та в інших періодичних виданнях у 1921-1939 рр.

У 1930 р. одружився з Юлією Китаївською, а в 1932 р. у них народилася донька Галина.

Після окупації в 1939 р. Берестейщини СРСР та входження Брестської області до складу Білоруської РСР Володимир Китаївський працював головою сільради у с. Тевлі. Потім вчителював у Свищевській 7-річній школі.

За доносом був звільнений із роботи та обвинувачений в антирадянській агітації. Після арешту в суворих умовах в’язниці тяжко захворів на запалення легенів і внаслідок відсутності належного лікування помер 31 грудня 1940 р.

Зошити з його віршами були закопані дружиною в землю під будинком. Внаслідок пожежі будинок згорів, а більша частина документів зітліла.

Представлені у фонді залишки рукописних збірок є результатом надскладних реставраційних робіт, виконаних реставраторами ЦДАМЛМ України на початку 1990-х рр.

Володимир Китаївський почав писати вірші у 1915 р.

Левову частину його творчого спадку складає романтична поезія, написана української і російською мовами: збірки 1921-1939 рр. «Акростих» (1921), «Оно живет!..», «Нам письменами дорогими…», «Подснежники» (1938-1939), «Весенний порыв» (1927), «Грядущее», «Чудо», «Весна» (1929), «Поэзия (1929)», «Усмішки вінком золотим…» та ін.

Також поет є автором збірок віршів на філософську, побутову і громадянську тематику: «Внимай, мой друг», «Таке прожорливе», «Солнце и пролетарь», «Чорні руки», «Селянин», «Пройдут года и ты возмужаешь», «Завод» (1929), «Копачі», «Убогий», «Только вперед», «Тартак» та ін.

Дружина митця Юлія Китаївська переховувала архів митця, що практично повністю складається з його рукописів, від радянської влади аж до настання «відлиги» і масової реабілітації «ворогів народу».

Це є ще однією причиною маловідомості поета. Все, що збереглося, було передано до Архіву-музею його донькою Галиною Орловською у 1973 і 1989 рр. У ЦДАМЛМ України було створено особовий фонд В. Г. Китаївського (ф. 78), що включає 16 од. зб. за 1916-1973 рр.

Інформацію підготував завідувач сектору просвітньої та виставкової роботи відділу використання інформації документів та комунікацій, канд. іст. наук Ігор Резнік.

Копіювання та відтворення на інших ресурсах допускається за умови посилання на ЦДАМЛМ України