Петро Іванович Рулін (1892-1940)

П. І. Рулін. Б/д.
ЦДАМЛМ України, ф. 90, оп. 1, од. зб. 365, арк. 1.

Постать Петра Руліна є досить маловідомою для громадськості, але знаковою для театралів, оскільки він є першим українським професійним театрознавцем та родоначальником вітчизняного театрознавства.

Варто зазначити, що документи вченого зберігаються лише в ЦДАМЛМ України, окрім його кримінальної справи 1937 р., яка відклалася в архіві СБУ і лише у 1992 р. стала доступна його єдиній дочці Ірині для копіювання.

Петро Рулін народився 28 серпня 1892 р. (згідно з записом у метричній книзі) (або 12 вересня 1892 р. за н. с.) у Києві в родині шведського підданого Іоанна Руліна. Середню освіту здобув у Київському реальному училищі при Євангельському товаристві.

У 1910 р. вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, який закінчив у 1916 р. із золотою медаллю. Був залишений працювати при університеті, де під керівництвом професорів А. Лободи і В. Перетца вів викладацьку і наукову діяльність, робив доповіді у вчених товариствах з історії літератури, театру, української етнографії.

Від 1918 р. викладав у Драматичній студії Робітничо-селянського університету, в «Майстерні художнього слова» під керівництвом І. Еренбурга, в Історико-літературному товаристві, на дослідній кафедрі мови та літератури при УАН. У 1920 р. викладав архітектоніку драми на Режисерсько-Інструкторських курсах Дніпросоюзу.

У 1920-1934 рр. обіймав посаду професора історії українського і світового театру в Державному музично-драматичному інституті ім. М. В. Лисенка у Києві. Від 1921 р. працював як фахівець у галузі історії театру у складі комісій УАН зі складання біографічного словника українських діячів і з видавання пам’яток новітнього мистецтва. Був редактором «Річника українського театрального музею» (1930).

Від початку 1920-х р. за дорученням Академії наук розробляв проєкти заснування Українського театрального музею при УАН та Комісії для вивчення історії українського театру. У 1926-1936 рр. був директором Київського державного музею театрального мистецтва при АН УРСР (нині – Музей театрального, музичного і кіномистецтва України). Заснування Українського театрального музею стало визначною подією в мистецькому житті України. Він став одним з головних осередків збереження і дослідження театральної спадщини.

Петро Рулін досліджував історію українського театру та українську драму, драматичну творчість Т. Шевченка, П. Куліша, М. Кропивницького, М. Старицького, М. Садовського та театральну діяльність зірок українського театру: М. Заньковецької, М. Садовського, Г. Борисоглібської, М. Щепкіна.

Досконало володів італійською, французькою, англійською і німецькою мовами, що давало йому змогу досліджувати оригінали іноземних творів.

Найвідоміші його праці: «Шекспір» (1916), «Студії з історії українського театру» (1917-1924), «Шевченко і театр» (1925), «Образи Заньковецької М. К.» (1927), «І. Котляревський і театр його часу» (1927), «М. К. Заньковецька» (1928), «Життя і творчість М. Л. Кропивницького» (1929), «Березіль у Києві» (1929), «М. К. Садовський» (1933), «Історія українського театрального мистецтва» (1936), «Розвиток театру в Україні» (1937). Збереглися конспекти його лекцій: «Лекції з історії драми» (1920), «Зміст історії театру» (1922), «Історія українського театру» (1922), «Походження драми» (1922), «Драматургія як наука і методи викладання» (1922), «Римський театр», «Театр середніх віків» та ін.

Окрім історії театру, вчений досліджував такі проблеми як витоки акторської майстерності, питання сценічної акустики, психофізіології, слова в театрі, відношення репертуару до актора, залежності театру від рівня освіти глядача тощо.

У 1934 р. Петро Рулін був показово усунутий від викладацької роботи. У 1936 р. заарештований органами НКВС СРСР та звинувачений у «націонал-фашизмі».

16 травня 1937 р. був засуджений за 58-ю статтею КК СРСР («контреволюційна діяльність») до 6 років заслання і був відправлений на Колиму.

Того ж року в липні було арештовано всю його сім’ю і безстроково відправлено на спецпоселення до селища Чаша Тюменської області.

Сам Петро Рулін був доведений до смерті від фізичного виснаження на лісоповалі у грудні 1940 р.

Його родині дозволили повернутися до Києва у 1941 р., однак вже 13 квітня 1945 р. його дружина Лідія Руліна була вдруге заарештована і за 58 статтею засуджена до 8 років ув’язнення.

Покарання відбувала на Рибальському острові і Сирці, де під час війни був німецький концтабір, а після її завершення – вже радянський.

Всього ж за офіційними даними МВС СРСР за цією статтею до її фактичного скасування у 1953 р. (офіційно відмінена у 1961 р.) було заарештовано 3 млн. 777 тис. осіб, з яких розстріляно 643 тис.

У 1958 р. Петро Рулін був реабілітований посмертно Верховним судом СРСР завдяки численним листам Лідії Руліної і за поданням Максима Рильського від 7 травня 1958 р.

Інформацію підготував завідувач сектору просвітньої та виставкової роботи відділу використання інформації документів та комунікацій, канд. іст. наук Ігор Резнік.

Копіювання та відтворення на інших ресурсах допускається за умови посилання на ЦДАМЛМ України