Надія Олексіївна Світлична (1936-2006)

Надія Олексіївна Світлична народилася 8 листопада 1936 р. у с. Половинкине на Луганщині. Батько – Олексій Павлович (1910-1955), мати – Меланія Іллівна (1910-1994). У сільській родині серед 3 дітей (брат Іван та сестра Марія) Надія була наймолодшою. Одразу пішла до 2-го класу рідної сільської школи, де провчилася до 6-го класу. Продовжила здобувати середню освіту в Старобільській середній школі №1 (єдиній українській школі з 6 шкіл районного центру).

Одразу після школи упродовж 1953-1958 рр. навчалася на філологічному факультеті Харківського університету, відділення української мови та літератури (нині ХНУ ім. В. Каразіна). По закінченню працювала за розподілом в Антрациті спершу вчителем, через півроку – завучем, а через рік – директором.

У 1962 р. була змушена повернутися до рідного села на 2 роки, щоб доглядати за матір’ю. В цей час працювала в медичному училищі та бібліотеці.

У 1964 р. переїжджає до брата – Івана Світличного до Києва, де знайомиться з Іваном Драчем, Аллою Горською, Миколою Вінграновським, Іриною Жиленко, Василем Симоненком, Надією Суровцовою, Василем Стусом та іншими представниками прогресивної інтелігенції. Надія Світлична влаштувалася у видавничий відділ сільськогосподарського технікуму (Боярка), працювала у видавництві «Радянська школа», у журналі «Легка промисловість» і «Деревообробна промисловість», науковим співробітником Інституту педагогіки, а також вчителькою вечірньої школи на Дарниці (Київ). Співала у хорі «Жайворонок», а згодом у хорі «Гомін».

Передумовою до арешту Надії Світличної стали 2 події, після яких почалися утиски у професійній та соціальній сфері, які призвели до постійних змін роботи: у 1965 р. – перший арешт брата Івана та його товаришів; у 1967 р. – вшанування пам’яті Т. Шевченка.

У січні 1972 р. вже після другого арешту брата та його однодумців: Д. Шумука, В. Стуса, Є. Сверстюка, Л. Плюща, М. Плахотнюка, В. Чорновола та інших 36-річна Надія Світлична опинилася під наглядом КДБ. Від 18 травня 1972 р. і до кінця року була ув’язнена в ізоляторі КДБ, а її дворічного сина Ярему відправили до дитячого будинку (Ворзель). Завдяки дружині брата Леоніді Світличній, дитину відправили до бабусі на Луганщину, але встановили над нею опіку рідної сестри Надії – Марії.

У грудні того ж року перебувала у психіатричній Павлівський лікарні (Київ). 24 березня 1973 р. була засуджена за антирадянську агітацію та пропаганду до 4 років колонії суворого режиму. Відбувала покарання у Мордовії, куди потрапили мисткиня Стефа Шабатура, мікробіолог Ніна Строката (Караванська), поетеса Ірина Калинець та інші українки-правозахисниці.

Надія Світлична була звільнена 18 травня 1976 р. За приписом, після мала оселитися на Луганщині, але їй вдалося разом із сином Яремою оселитися у Києві. Жила з сином у братової дружини Леоніди Світличної. Довго не могла влаштуватися на роботу. Восени 1976 р. Надія Світлична зважилася написати відмову від громадянства. Восени 1976 р. почала клопотання про виїзд за кордон. У 1977 р. вдруге вийшла заміж – за Павла Стокотельного, від якого у травні 1978 р. народила сина Івана. Влаштувалася працювати двірничкою у дитячому садку, до якого ходив її син.

Восени 1978 р. отримала дозвіл на еміграцію. Спочатку у жовтні 1978 р. виїхала до Риму, де її прийняв Папа Римський Павло VI. У листопаді того ж року прибула до США. Працювала перекладачем в Гарвардському університеті. В еміграції приєдналася до представництва Української Гельсінської групи. Працювала в Українському музеї в Нью-Йорку та редагувала жіночий журнал «Віра». До 1985 р. коштом української діаспори регулярно видавала «Вісник репресій в Україні».

Упродовж 1983-1994 рр. працювала в Українській редакції Радіо «Свобода» у Нью-Йорку. У 1990 р. Н. Світлична прибула в Україну та підтримала студентське голодування. Сприяла створенню музею шістдесятників у Києві. Від 1992 р. вела радіожурнал «Надія».

У 1994 р. Надія Світлична стала лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка за активну журналістську та публіцистичну діяльність. У 2005 р. була нагороджена Орденом княгині Ольги ІІІ ступеня. Вже посмертно у листопаді 2006 р. була нагороджена Орденом «За мужність» І ступеня.

Надія Світлична померла 8 серпня 2006 р. рівно за 3 місяці до свого 70-річчя у штаті Нью-Джерсі. Згідно з її заповітом була похована у Києві.

Матеріали Надії Світличної були передані до Архіву-музею її чоловіком Павлом Стокотельним через Державну службу контролю за переміщенням культурних цінностей у 2011 р.

Запрошуємо дослідників україністики, політичної історії, біографістів та поціновувачів української культури ознайомитися з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України!

Інформацію підготувала архівіст відділу використання інформації документів та комунікації, канд. іст. наук Оксана Бублик.

Копіювання та відтворення на інших ресурсах допускається за умови посилання на ЦДАМЛМ України

• 

• 

• 

•