Григорій Йосипович Майфет (1903-1975)

Григорій Майфет народився 1 серпня 1903 р. у м. Ромни Полтавської губ. (нині Сумська обл.) у родині священика.

Здобув хорошу освіту у Полтавській духовній семінарії та фах вчителя математики у Полтавському ІНО (Інституті народної освіти) (1921-1924).

У 1923-1928 рр. працював вчителем математики та німецької мови у трьох школах, з 1926 р. заочно навчався в аспірантурі харківського Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, де у 1930 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Творчість Мирослава Ірчана».

У 1928-1932 рр. викладав українську мову та літературу у Полтавському технікумі промислової кооперації, від 1932 р. до 1934 р. викладав історію музики і художнього читання у Музичному училищі ім. М. В. Лисенка.

У 1934 рр. був доцентом-викладачем західноєвропейської літератури у Полтавському педагогічному інституті.

Упродовж 1925-1934 рр. написав понад 100 літературно-критичних статей та монографій із проблем української та зарубіжної літератури.

Вивчав джерела в оригіналі, оскільки вільно володів англійською, французькою, німецькою, іспанською та італійською мовами.

Одна з найвідоміших його монографій – «Матеріали до характеристики творчості П. Г. Тичини» (1926) – є першою узагальнюючою працею, присвяченою дослідженню творчості поета.

Інші відомі праці вченого – «Природа новели» (1928-1929), «Шевченко в французькій інтерпретації» (1928), «Із студій над поетичними варіантами» (про творчість Максима Рильського) (1931), «Чайковський. Легенда» (1940), «Шуберт» (1940); учбові посібники «Історія театру» (1940-ві) та «Історія мистецтв» (1953), численні статті про творчість Стефана Цвейга, переклад твору Р.-М. Рільке з циклу «Історії про милого Бога».

Серед власних творів Григорія Майфета привертають увагу новели «Привиди. Ескізи» (1913-1957), «Двічі кохана», «Сповідь» (1944), сатиричні оповідання «Міна уповільненої дії» (1963), «Тріо Чайковського» (1968).

На піку творчого злету Григорій Майфет став жертвою сталінського терору.

Через його знайомство з Миколою Хвильовим та заарештованим Сергієм Пилипенком, літератор був заарештований 5 грудня 1934 р. за ордером Полтавского відділення НКВС.

За звинуваченнями в «активній участі в організованій контрреволюційній діяльності» та у «навмисному викривленні історії української літератури» він 27-28 березня 1935 р. разом із багатьма іншими відомими літераторами був засуджений виїзною Військовою колегією Верховного Суду СРСР до 10 років концтаборів.

До 1939 р. відбував покарання у Біломор-Балтійському таборі НКВС Карельської АРСР у м. Ведмежегірськ, потім до 1946 р. – у таборах Воркути.

Після відбуття покарання, не маючи житла та роботи за фахом, від 1946 р. жив у с. Канін Ніс на р. Печора у Комі АРСР, яке було засноване у 1940 р. для будівництва Північно-Печорської залізниці ув’язненими ГУЛАГу.

Григорій Майфет працював тут нормувальником будівельної контори річкового пароплавства.

25 грудня 1950 р. арештований вдруге управлінням МДБ Печорської залізниці за звинуваченнями у членстві в 1930-х рр. у «терористичній організації українських націонал-боротьбистів» та у «розповсюдженні на засланні антирадянських поглядів і пропаганді німецького фашизму».

В якості доказів виступили вилучені у нього кілька тисяч аркушів щоденникових і літературознавчих записів та 150 книг іноземної класики.

Григорій Майфет не визнав себе винним, проте був засуджений до заслання на довічне спецпоселення під наглядом органів Держбезпеки до столиці Комі м. Сиктивкар без права на повернення до України.

У 1955 р. влада дозволила йому повернутися до рідної Полтави, але всіляко заважала отримати житло і роботу за фахом.

У ситуації безвиході, переконавшись, що сталінізм не зник після смерті Й. Сталіна, Григорій Майфет повернувся до новоствореного у 1949 р. м. Печора, де до 1965 р. працював на місцевій теплоелектростанції Печорського Пароплавства.

У 1965 р. після виходу на пенсію вчений був реабілітований та поновлений у Спілці письменників України.

Упродовж 1966-1968 рр. опубліковано 70 його кінорецензій та статті про С. Цвейга.

Однак, у 1967 р. КДБ перехопив текст «Ювілейних роздумів» до 50-річчя Жовтневої революції з критикою діяльності комуністичної партії та знову заборонив йому друкуватися.

Зневірений у пошуках справедливості, зацькований постійними підозрами та матеріальними труднощами, Григорій Майфет 13 вересня 1975 р. покінчив життя самогубством.

Слід зазначити, що навіть у надзвичайно складних умовах заслання вчений опікувався питанням збереження свого архівного та книжкового зібрання.

Він листувався з першою директоркою ЦДАМЛМ України Людмилою Проценко та у 1968 і 1972 рр. почав передавати матеріали на державне зберігання до архіву.

Решта матеріалів була передана у 1976 р. Е. Г. Готманом.

Людмила Проценко разом із колегами-архівістами приїздила до Григорія Йосиповича до Печори та отримала від нього частину архіву і його унікальної книжкової колекції.

Після загибелі вченого її збереження стало одним із заходів увічнення пам’яті про нього.

Перлиною колекції є Біблія, датована сер. XVIII ст.

Особовий архівний фонд Григорія Майфета (ф. 26), що включає 219 од. зб. за 1913-1978 рр., був засекречений і лише у 1991 р. став доступним для вивчення дослідниками.

Інформацію підготував завідувач сектору просвітньої та виставкової роботи відділу використання інформації документів та комунікацій, канд. іст. наук Ігор Резнік.

Копіювання та відтворення на інших ресурсах допускається за умови посилання на ЦДАМЛМ України

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

•