Оксана Михайлівна Лятуринська (1902-1970)

О. М. Лятуринська.
Шарж М. Г. Бутовича. Б/д.
ЦДАМЛМ України, ф. 1322, оп. 1, од. зб. 22, арк. 4.

Оксана Михайлівна Лятуринська народилася 1 лютого 1902 р. на хуторі Ліски біля Вишневця (нині Тернопільщина).

Її батько Михайло був офіцером прикордонної застави, а мати Ганна походила з родини німецьких колоністів.

Окрім Оксани, в сім’ї було ще 6 дітей, більшість з них згодом були репресовані.

Середню освіту Оксана Лятуринська отримала в Кременецькій приватній українській гімназії імені Івана Стешенка.

За укладом тих часів чоловіка для доньки обирали батьки.

Для 20-річної Оксани вони обрали заможного, але значно старшого за наречену, селянина з с. Колодного.

Всупереч шлюбним розрахункам батька, дівчина зважилась на зухвалий вчинок та втекла з дому до родичів Кіщунів, які мешкали у с. Катеринівці.

На щастя Оксани, вони надали їй матеріальну допомогу та сприяли її виїзду до Німеччини, де перебував її брат Іван.

Невдовзі вона переїхала до Праги – одного з потужних українських еміграційних осередків 1920-х рр.

Завела знайомства з Оленою Телігою, Євгеном Маланюком, Олегом Ольжичем, Олексою Стефановичем та членкинями Спілки українок.

Власне під час чеського періоду життя Оксана Лятуринська здобула вищу освіту та навчалася мистецтву у талановитих скульпторів.

Мисткиня вчилася на філософському факультеті Карлового університету, в Українській студії пластичного мистецтва та Чеській вищій художньо-промисловій школі.

Наполеглива праця Оксани Лятуринської закріпила за нею звання майстрині скульптурних портретів.

Її витвори побачили відвідувачі виставок у Берліні, Лондоні та Парижі.

Серед її робіт: бюсти Тараса Шевченка, Симона Петлюри, Євгена Коновальця, пам’ятник загиблим воїнам УНР у Пардубіце.

Створювала графічні портрети, переважно олівцем, вуглем, сірою й чорною тушшю.

У цей період мисткиня почала втрачати слух.

Перші спроби Оксани Лятуринської писати вірші розпочалися ще в гімназійні часи, її перші твори побачили світ на сторінках альманаху «Юнацтво» під редакцією Уласа Самчука.

Друкувалася під псевдонімами Оксана Вишневецька, Оксана Печеніг, Оксана Черленівна.

Втім, регулярно публікуватися вона почала в еміграційних журналах, як-от «Літературно-науковий вісник», «Пробоєм» тощо.

У віці 36 років Оксана Михайлівна опублікувала збірку поезій «Гуслі» (1938), через 3 роки – «Княжа емаль» (1941), які були присвячені пам’яті Ю. Дарагана.

Частина творів О. Лятуринської була втрачена під час Другої світової війни.

У 1946 р. їй вдалося опублікувати збірку новел «Материнки».

Після життя у таборі для переміщених осіб у Ашаффенбурзі в 1949 р. емігрувала до штату Міннесота в США.

Під час проживання у Міннеаполісі Оксана Михайлівна видала збірку віршів для дітей «Бедрік» (1956) та того ж року друге видання збірки «Княжа емаль», до якої увійшли й вірші зі збірки «Веселка».

Співпрацювала з Об’єднанням українських письменників «Слово» та підписала його статут у 1957 р.

Продовжувала роботу над скульптурними портретами, працювала над розписом писанок, стильових ляльок та декоративних фігурок.

У цей час загострилися її проблеми зі слухом, які вже неможливо було вирішити за допомогою слухового апарату.

В останні роки життя Оксана Лятуринська хворіла на рак легенів, перебувала у пригніченому психологічному стані.

У 1971 р. вийшла друком посмертна збірка віршів «Ягілка», а через 10 років – «Зібрані твори» (1983), «Великодній передзвін: писанки і поезії» (1986), «Знаю казку» (1995).

Оксана Лятуринська померла 13 червня 1970 р. на 69-му році життя.

Похована у Нью-Джерсі навпроти могили Євгена Маланюка.

Її поховальним одягом стала вишиванка, яку миткиня власноруч вишивала упродовж багатьох років.

Інформацію підготувала провідний архівіст відділу використання інформації документів та комунікацій, канд. іст. наук Оксана Бублик.

Копіювання та відтворення на інших ресурсах допускається за умови посилання на ЦДАМЛМ України