Євген Павлович Фомін (1910-1942)

Є. П. Фомін із дружиною М. Ф. Голубовою. Б/д.
ЦДАМЛМ України, ф. 157, оп. 1, од. зб. 28, арк. 1.

Євген Фомін народився 27 грудня 1910 р. у Каховці Таврійської губернії (нині Херсонщина) в робітничій родині.

Літературний хист йому допомагав розвивати батько, який був високоосвіченим майстром сільськогосподарських машин і сам публікувався в нелегальній пресі.

Хлопчик рано залишився сиротою: у 1918 р. його батько був розстріляний німецькими військовими за участь у повстанському загоні, а мати померла у 1921 р.

Упродовж 3 років Євген був безпритульним і перебивався випадковими підробітками, доки не був взятий у 1924 р. до Херсонського дитбудинку.

Там почав писати вірші за підтримки педагогів, які виявили любов хлопчика до книг і поезії.

Восени 1926 р. після виступу на вечорі пам’яті, присвяченому Сергію Єсеніну, юнак отримав пропозицію від відомого письменника і журналіста Тереня Масенка друкуватися в харківському журналі «Молодняк» та здобувати вищу освіту.

Євген Фомін від 1927 р. навчався на робфаку Харківського сільськогосподарського інституту, потім – у Харківському педагогічному інституті.

За спогадами поета-земляка М. І. Братана, йому довелося кинути навчання на останньому курсі через переслідування «блатними урками», старими знайомими по минулому безпритульному життю.

У 1935 р. у пошуках роботи і кращої долі Євген Фомін переїхав до Києва, де багато працював над написанням поезій, рецензій і літературно-критичних статей, займався перекладацькою діяльністю.

Після початку Другої світової війни разом із дружиною М. Ф. Голубовою був евакуйований до Уфи, де писав вірші на воєнну тематику, що пізніше увійшли до збірки «Кров за кров».

Навесні 1942 р. добровольцем пішов працювати військовим кореспондентом газет у прифронтовій зоні Донбасу, але влітку опинився в оточенні.

Зумів нелегально перебратися до окупованого німцями Києва, де переховувався у квартирі знайомих.

Планував долучитися до київського підпілля, але був виявлений провокаторами і заарештований гестапо, впродовж 58 діб піддавався допитам і тортурам.

Після відмови співпрацювати з німецькою окупаційною адміністрацією та вихваляти в творах нацистський режим був засуджений до страти.

Євген Фомін був розстріляний 5 листопада 1942 р. у Києві під час масових розстрілів у Бабиному Яру, схвалених командувачем 6-ї німецької армії генерал-фельдмаршалом Вальтером фон Райхенау у відповідь на підрив відступаючими радянськими військами будинків на Хрещатику 24-28 вересня 1941 р.

Творча спадщина Євгена Фоміна налічує 12 книг поезій і поем.

Вірші поет почав писати в середині 1920-х рр.

Вони публікувалися у літературно-громадському часописі «Молодняк», довкола якого поет Павло Усенко створив однойменну літературну спілку, що об’єднала молодих харківських письменників.

У 1927 р. були надруковані перший вірш поета «Гроза» і перша збірка «Поезії», найвідомішими творами якої стали «На смерть Єсеніна», «Міщанській дівчині», «Кохання в дитбудинку».

Також були надруковані збірки «Засідання героїв» (1932), «Лірика» (1938), поеми «Трипільська трагедія» (1928), «Мічурін» (1934), «Палац» (1938), казка для дітей (спільно з А. І. Шияном) «Івасик-Телесик» (1941).

Остання збірка поезій Євгена Фоміна «Кров за кров», до якої увійшла також і поема «Василь Боженко», вийшла у 1942 р.

Вже після смерті автора опубліковані його збірки «Вибране» (1956, 1958, 1963), «Сповідь» (1968), «Гортаючи сторінки» (1972).

Документи поета були передані до ЦДАМЛМ України його дружиною М. Ф. Голубовою та другом О. П. Логвиним у 1968 р.

Інформацію підготував завідувач сектору просвітньої та виставкової роботи відділу використання інформації документів та комунікацій, канд. іст. наук Ігор Резнік.

Копіювання та відтворення на інших ресурсах допускається за умови посилання на ЦДАМЛМ України