Новий виставковий проєкт до 100-річчя “Березолю”

Запрошуємо ознайомитися з новим документальним виставковим проєктом до 100-ї річниці від дня створення театру «Березіль».

Театр «Березіль» є визначним феноменом українського культурно-мистецького життя 1920-1930-х років. У добу НЕПу та впровадження політики «українізації» на короткий період часу тривалістю в 10-15 років в Україні склалися сприятливі умови для бурхливого розвитку різних галузей культури на засадах поєднання національних культурних традицій і суворих канонів силоміць нав’язаного радянською владою мистецького стилю соцреалізму. Серед напрямів українського мистецтва, які динамічно розвивалися в цей час, одне з чільних місць належить сфері театрального мистецтва та театру «Березіль» (1922–1935) як найбільш яскравому і національно вираженому продукту його розвитку.

Заснований 31 березня 1922 р. у Києві, один з перших українських професійних театрів, «Березіль» частково наслідував театральні традиції своїх славетних попередників: мандрівних вертепів XVII-XVIII ст., аматорських театральних труп М. Кропивницького, М. Старицького, М. Садовського, перших стаціонарних театрів XIX ст., театру «Соловцов», «Молодого театру» Гната Юри та ін. Разом з тим, у його діяльності проявилося й чимало новаторських, не бачених досі рис і тенденцій. На відміну від державних театрів, що продовжували традиції реалістично-психологічної школи, «Березіль» обстоював і всіляко розвивав традиції авангардизму у поєднанні з класичними традиціями національної драматургії XIX ст. Його новизна полягала передусім в глибокому філософському забарвленні та спонуканні глядача думати, в той час як класичні радянські театри малювали народу готову красиву дійсність в сподіванні, що останній віритиме в неї. Руйнування звичних штампів сприйняття, яскраво виражені риси, гіпертрофовані грим і гра, в якій поєднувались трагізм, ескпресіонізм і гротеск чітко вирізняли «Березіль» з-поміж інших театрів.

Театр надзвичайно активно розбудовувався в першій половині 1920-х років, ускладнювалася і географічно розширювалася його структура (було створено 6 акторських студій, із них 3 у Києві, решта – у Білій Церкві, Умані, Одесі), зазнавав суттєвих змін репертуар (зокрема, після переїзду театру до Харкова у 1926 р. і фактичного відходу Леся Курбаса від режисерської роботи у 1930 р.). «Березіль» став своєрідним каталізатором, що задав потужного імпульсу для розвитку театральної теорії і практики, а також суміжних до театру галузей мистецтва: національної музики і драматичної літератури, сценографії, костюму, декору, образотворчого мистецтва. Він також виховав цілі покоління талановитих українських акторів (Н. Ужвій, І. Мар’яненко, М. Крушельницький, Б. Тягно, Б. Балабан, В. Чистякова, Л. Криницька, О. Стешенко, А. Романенко, Є. Пономаренко, Д. Мілютенко та ін.), театральних режисерів (А. Бучма, М. Крушельницький, Ф. Лопатинський, В. Скляренко), драматургів (І. Крига, І. Дніпровський, М. Куліш, І. Микитенко, М. Ірчан), художників і декораторів (А. Петрицький, В. Меллер, Д. Власюк), які в 1930-1970-х роках долучилися до розбудови нових українських театрів (Київського державного академічного українського драматичного театру ім. І. Франка, Харківського українського драматичного театру ім. Т. Шевченка та ін.) та зробили величезний вклад у розвиток національної та світової культури.

Бездоганні витонченість і смак, виразний національний стиль і репертуар, новаторські театральні прийоми і засоби, експресія – всі ці невід’ємні риси «Березолю» були надані йому засновником і багаторічним керівником – геніальним Лесем Курбасом. У своїх постановках митець робив акцент на репертуарі театру корифеїв і українській класиці, однак не боявся брати будь-які актуальні теми – болючу українську і іноземну класику ХIX ст., експресіоністську драматургію М. Куліша, трагедійні теми голоду у селі і розриву між ідеалами та радянською дійсністю, а також популярні п’єси 1920-х років і обов’язкові для кожного радянського театру революційні теми.

Значення постаті Леся Курбаса для розвитку сучасного українського театру важко переоцінити, адже його творчість ґрунтувалася не лише на багатовіковому спадку української літератури, а й спиралася на західноєвропейський літературний контекст, наближала українське мистецтво до європейської авангардної культурної парадигми.

У теперішній, надзвичайно важкий для всієї країни час, за ініціативи Державної архівної служби України низка провідних архівних установ України об’єднала спільні зусилля для презентації нової онлайн виставки «До 100-ї річниці від дня створення театру «Березіль»». До реалізації цього масштабного проєкту долучилися 12 архівів з різних куточків нашої держави. Масштабна діяльність колективу театру, проведення ним гастролей у багатьох містах зумовили той факт, що в архівних установах більшості регіонів України містяться документальні джерела, що прямо, чи опосередковано стосуються «Березоля».

Цінні архівні джерела про створення і діяльність театру, листування і статті Леся Курбаса про завдання і шляхи його розвитку, стенограми виступів акторів і керівників установи, афіші вистав – перед нами віхи непростого, відносно короткого, проте, надзвичайно насиченого і динамічного життя «Березолю». Серед презентованих – низка дуже інформативних документів, що розповідають про походження, характер, переконання, новаторську театральну методику Леся Курбаса. У вітчизняних архівах відклалися спогади понад 300 осіб (акторів, учнів, колег, театрознавців) про нього і методи його роботи.

Надзвичайний інтерес для дослідників становлять індивідуальні та групові фотографії Леся Курбаса й акторів театру в житті, на репетиціях, на сцені, на відпочинку, під час гастролей 1920–1930-х років.

Значний масив архівних документів становлять фотографії сцен і декорацій з вистав «Березолю» різних років, літературні першоджерела до них, рецензії і статті провідних театрознавців про театральні постановки.

Наявні також щоденники, спогади, творчі характеристики, звіти, особисті і творчі документи окремих акторів, режисерів і художників «Березолю», що дозволяють пролити світло на деякі маловивчені етапи їхнього життя і розвитку театру.

Значний масив архівних документів висвітлює комемораційні заходи. Це, зокрема, листування щодо підготовки видання спогадів про Леся Курбаса і «Березіль», документи про заходи з відзначення ювілеїв театру.

Представлені у рамках цього виставкового проєкту архівні документи є своєрідними дзеркалами часу, які дозволяють зазирнути в самобутню і неповторну епоху 1920–1930-х років з усіма її деталями і суперечностями, постатями видатних і менш відомих театральних діячів, їхньою діяльністю, творчими планами, колом спілкування. Понад сто архівних джерел всебічно відтворюють дух цього важливого періоду в історії української культури та місце «Березолю» в ній, а також дозволяють здійснити переосмислення, перепрочитання життєвого і творчого шляху Леся Курбаса. Переконані, що ювілейний рік сприятиме новим пошукам у архівних фондах, виявленню та включенню до наукового обігу нових важливих та цікавих джерел.

Висловлюємо щиру надію на те, що у теперішній, надзвичайно важкий для нашої країни і всіх нас час, повернення до здобутків минулого дасть наснагу та сили для виборювання та утвердження нашої Незалежності. Архівні першоджерела з історії театру «Березіль» чекатимуть на своїх дослідників у тиші затишних залів українських архівів, які гостинно відчиняться для користувачів після Перемоги України!

Виставка доступна за посиланням https://archives.gov.ua/ua/berezil/