Вадим Львович Модзалевський (1882-1920)

В. Л. Модзалевський. м. Київ, ательє Миколи Уземського. 28 лютого 1904 р.
ЦДАМЛМ України, ф. 542, оп. 1, од. зб. 59, арк. 5.

9 квітня виповнилось 140 років від дня народження українського історика, археографа, архівіста, геральдиста і генеалога Вадима Львовича Модзалевського (1882-1920). До ювілею видатного вченого пропонуємо ознайомитися з кількома цікавими фактами про його діяльність:

1. Народився 28 березня (9 квітня за н. с.) 1882 р. у м. Тифліс (Грузія) у дворянській родині Модзалевських, його високоосвічені батьки – директор жіночої гімназії та літератор – походили з козацької старшини. У 1884 р. родина переїхала до Петербурга.

2. Вадим Модзалевський здобув військово-інженерну освіту у кадетському корпусі Петербурга (1892-1899 рр.) та Миколаївському інженерному училищі (1899-1902 рр.), після чого служив у офіцерському званні підпоручика в гарнізонному батальйоні м. Києва. Службову діяльність постійно поєднував із науковою, оскільки з ранніх років захоплювався історією, старовиною та геральдикою.

3. У 1903-1905 рр. був обраний членом Чернігівської та Полтавської архівних комісій, Історичного товариства імені Нестора Літописця, публікувався у історичних часописах («Київській Старовині», «Записках НТШ у м. Львові», «Трудах» архівних комісій та ін.), співпрацював із завідувачем Департаменту герольдії Російської імперії В. Руммелем, збирав давні гравюрні зображення українських міст, портрети гетьманів, істориків та книги з історії України.

4. У 1906 р. переїхав до Петербурга, де поєднував викладання у 1-му Кадетському корпусі з роботою в місцевих архівах, готуючи численні виписки для своїх наукових праць. Після відставки з військової служби у званні капітана інженерних військ у 1911 р. переїхав до Чернігова, де очолив Чернігівську вчену архівну комісію і Музей українських старожитностей.

5. У Чернігові Вадим Модзалевський редагував видання архівних комісій, організував проведення масштабних наукових досліджень, поповнення музейних колекцій, ремонт приміщень наукових і культурно-мистецьких установ, створив архівне бюро для дослідження чернігівських архівів, під час відряджень активно вивчав архіви Москви та Петербурга.

6. Як генеалог і геральдист, вчений відомий передусім своїми масштабними дослідженнями «Малоросійський родословник» (1908) (за життя автора видано 4 томи, а 5-й том з його домашнього архіву був надрукований у 1991 р.) та «Малоросійський гербовник» (Спб., 1914) (у співавторстві з істориком-геральдистом і генеалогом Владиславом Лукомським), який був оформлений українським графіком Георгієм Нарбутом. Також активно досліджував державні і приватні київські архіви та документальні збірки, розшукуючи відомості про своїх предків з родів Вернадських і Старицьких, віднайшов оригінальне зображення родового герба Івана Мазепи.

7. Після революції 1917 р., до якої ставився прихильно, був призначений комісаром з охорони пам’яток мистецтва та старовини. На посаді робив все можливе для порятунку архівних і музейних зібрань, музеїв та архітектурних пам’яток Чернігівщини.

8. З 1918 р. жив у Києві, де як один з кращих знавців українських музейних колекцій та архівних фондів очолив архівно-бібліотечний відділ Міністерства освіти Української Держави П. Скоропадського та працював у складі багатьох комісій, які розробляли програмні документи для відновлення нормального функціонування українських архівів, музеїв, Академії наук, створення розгалуженої архівно-бібліотечної мережі, дослідження історії права в Україні та складання українського Біографічного словника.

9. Творча спадщина вченого величезна та багатогранна. До неї входять: щоденники, численні підготовчі виписки з архівних документів, публікації у виданнях архівної комісії, праці з генеалогії та геральдики, книги з історії гвардійської артилерії (1896), Полтавського кадетського корпусу (1900), підготовлений до публікації щоденник Я. Марковича, зібрані та впорядковані актові матеріали про вибори старшини на Лівобережжі, опубліковані актові книги Полтавщини та Стародубщини XVII ст. та ін. Також він є автором перших в українській історіографії досліджень мистецтва людвисарства та конвісарства – ремесел лиття з міді та олова. У незалежній Україні на вшанування пам’яті про вченого у 1991-2004 рр. був перевиданий «Малоросійський родословник», а у 1993 р. – «Малоросійський гербовник».

10. Бурхлива наукова та організаторська діяльність Вадима Модзалевського перервалась 3 серпня 1920 р.: на піку кар’єри він помер від дизентерії у м. Києві.

Інформацію підготував завідувач сектору просвітньої та виставкової роботи відділу використання інформації документів та комунікацій, кандидат іст. наук Ігор Резнік

Копіювання та відтворення на інших ресурсах допускається за умови посилання на ЦДАМЛМ України.