Галина Томівна Дидик (1912–1979)

Висловлюємо щиру вдячність усім незламним українським жінкам, які беруть участь у визволенні українських територій від окупантів, здійснюють медичне обслуговування українських військових та цивільних, активно займаються волонтерством, вносять величезний внесок у відновлення життєдіяльності українських міст і сіл, виконують безліч життєво необхідних, складних і небезпечних справ. Сьогодні ми пропонуємо вашій увазі інформаційне повідомлення до 110-ї річниці від дня народження незламної українки, членкині ОУН, організаторки Українського Червоного Хреста на Тернопільщині, зв’язкової Головного Проводу ОУН, довіреної особи генерала-хорунжого УПА Р. Шухевича Галини Томівни Дидик (1912–1979).

Галина Томівна Дидик (псевдоніми – «Анна», «Молочарка») народилася 17 квітня (за іншими даними – 18 березня) 1912 р. у с. Шибалин на Тернопільщині. Батько – Том та мати – Олена мали патріотичні погляди. Батько був у складі Української Галицької Армії, спілкувався з громадсько-політичним діячем Тимотеєм Старухом. Галина була наймолодшою з шести дітей. У вісім років батьки віддали дівчинку на навчання до Бережанської гімназії, після навчання у якій дівчинка закінчила Бережанську вчительську семінарію. Водночас молода освітянка працювала у товаристві «Просвіта», читала лекції про розвиток української мови і літератури на Львівщині. Після завершення навчання Галина Дидик зіткнулася з проблемою працевлаштування, а тому займалася з дітьми священика с. Верхомиля. З 1929 р. стала членкинею «Пласту». Упродовж 1934–1939 рр. була членкинею «Союзу Українок», здійснювала просвітницьку роботу на Тернопільщині. У 1935 р. вступила до ОУН. У 1935–1937 рр. працювала у товаристві «Сільський господар», потім повернулася до рідного села та влаштувалася до школи. Працювала інструктором кооперативів у Підгайцях, Зборові та Бережанах.

У грудні 1939 р. Галина Дидик була заарештована органами НКВС за зв’язок з ОУН, на щастя, у травні наступного року жінку відпустили за відсутністю доказів. Тоді ж Галина переїхала до Львова, де навчалася на курсах медичних сестер та працювала секретаркою в обласній дитячій бібліотеці. З літа 1941 р. три місяці була директоркою фабрики з виробництва мармеладу, а восени та взимку – інструкторкою в сільськогосподарській комендатурі. У березні 1944 р. Галина Дидик склала присягу та офіційно стала членкинею ОУН. У роки Другої світової війни львівська квартира Галини Дидик стала підпіллям для Миколи Лебедя, Дмитра Мирона, Ярослава Старуха, Григорія Голяша. У 1942 р. гестапо провело обшук квартири, через що вона була змушена переїхати до Бережан, а згодом – Залізців, де вона викладала у школі природознавство та хімію.

У березні 1944 р. працювала обласним референтом підпільного Українського Червоного Хреста (далі – УЧХ). Галина Дидик організувала курси для санітарок та лікарів, підпільні лікарні. У березні 1945 р. крайова референтура УЧХ була реорганізована. На курсах для колишніх провідниць підпільного УЧХ Галина Дидик познайомилася з Романом Шухевичем. Для останнього вона організувала підпілля в с. Заболотівка Чортківського району, а на початку 1946 р. – у Львові. Задля маскування Галина виконувала швацькі роботи вдома. За дорученням Р. Шухевича їздила до Києва, Харкова, Одеси, Донецька, Херсона, Полтави, Ялти тощо.

З осені 1946 до весни 1947 р. Галина Дидик важко хворіла. Влітку 1948 та 1949 рр. організувала поїздки на лікування до Одеси. Під час затримання Р. Шухевича 5 березня 1950 р., Г. Дидик прийняла отруту, але була врятована задля подальших допитів. За півтора року вона витримала 129 допитів (деякі по 16 годин). 31 жовтня 1951 р. Галина Дидик була засуджена до 25 років таборів, але 1 грудня того ж року ухвалу було замінено на тюремне ув’язнення. Вона була направлена до Верхньоуральської, а згодом до Володимирської в’язниці. Через протести міжнародних активістів її разом із Д. Гусяк та К. Зарицькою було переведено до селища Лєсного, а потім до селища Барашево Мордовської АРСР.

24 березня 1971 р. Галину Дидик було звільнено через хворобу серця. Спочатку вона жила в Караганді, а упродовж 1972–1973 рр. нелегально мешкала в с. Бібрка (Львівщина), згодом їй довелося переїхати до м. Христинівка (Черкащина). Працювала у дитсадку та отримувала допомогу від організації «Міжнародна амністія». Підтримувала зв’язки з родиною Ю. Шухевича, К. Зарицькою, О. Гусяк, Н. Суровцовою та ін.

Галина Дидик померла 23 грудня 1979 р. від інфаркту на 68 році життя. У межах інформаційного повідомлення вашій увазі представлене групове фото з Галиною Дидик. Унікальна світлина відклалася у фонді письменниці, перекладачки Надії Віталіївни Суровцової та журналіста і краєзнавця Дмитра Пилиповича Калюжного (фонд №302).

Інформацію підготувала провідний архівіст відділу використання інформації документів та комунікацій, канд. іст. наук Оксана Бублик.

Копіювання та відтворення на інших ресурсах допускається за умови посилання на ЦДАМЛМ України.

Ольга Новаківська, Галина Дидик, Надія Суровцова. 1963 р.
ЦДАМЛМ України ф. 302, оп.1, од.зб. 147, арк. 9.