Микола Іванович Марфієвич (1898-1967)

М. І. Марфієвич. 1960-ті рр.
ЦДАМЛМ України, ф. 24, оп. 1, од. зб. 637, арк. 17.

У рамках віртуального проєкту «Архів-музей на допомогу вчителям» розміщуємо 50-те інформаційне повідомлення про жертву сталінських репресій, українського письменника і перекладача Миколу Івановича Марфієвича (1898-1967).

Відомості про репресії проти митця доволі скупі й уривчасті. Одна з причин цього – довгий час нечисленні архівні документи про них були засекречені. Зокрема, в особовому фонді М. Марфієвича (ф. 24) у ЦДАМЛМ України зберігаються розсекречені у 1990 р. справи «Повістка з проханням з’явитися в київське відділення УКДБ при Раді Міністрів УРСР від 1957 р.» (ф. 24, оп. 1, од. зб. 392), «Матеріали про реабілітацію М. Марфієвича за 1958-1960 рр.» (од. зб. 393) і «Копія Вироку військової колегії Найвищого суду СРСР в м. Києві у справі про терористів-білогвардійців» (1934 р.) (од. зб. 603).

Микола Марфієвич народився 20 березня 1898 р. у с. Іспас Чернівецької обл. Після закінчення місцевої школи і Чернівецької вчительської семінарії (1920) викладав у рідному селі. У роки І Світової війни був мобілізований до австро-угорської армії і воював на Італійському фронті. Після демобілізації у 1918 р. вчителював та брав участь у громадському житті краю. Тогочасна Буковина була найбільш економічно відсталою провінцією Австро-Угорщини. У листопаді 1918 р., після її захоплення «боярською» Румунією, всі українські школи були закриті, а українська мова заборонена.  Микола Марфієвич писав твори на воєнну тематику, організував відзначення ювілею Т. Шевченка, відмовлявся викладати в школі румунською мовою та боровся проти національного гноблення і румунізації буковинських українців, за що зазнавав переслідувань з боку влади. Перші його поезії були видані у 1915 р. З 1922 р. друкувався під псевдонімом Остап Розсолода у журналі «Промінь», газетах «Воля народу», «Громада», «Каменярі», у Чернівцях були видані його збірки поезій «Між верхами» (1922), «Квіти» (1923), весь тираж яких згодом конфіскувала румунська влада за вірші революційного характеру.

Після арешту румунською поліцією у 1923 р. і відбутого тюремного ув’язнення письменник у 1924 р. втік до Києва. Тут він вчителював, навчався в аспірантурі відділу германістики Інституту мовознавства АН УРСР і разом із земляком Д. Загулом вступив до спілки революційних письменників «Західна Україна». У цей період видані його поеми «Галата» (1927), «Микола Шугай» (1927), «Повстанці», п’єса «Збудуємо Дніпрельстан» (1928), повісті «Брати» (1928),  «Проти бояр» (1928), «Крутіж» (1931), збірка поезій «Буковині» (1930).

У 1930-х рр. Микола Марфієвич та його колеги по спілці майже не друкувалися через тиск влади. На початку 1933 р. працівники ДПУ (Державного політичного управління) УСРР розпочали арешти членів київської філії літературної організації «Західна Україна». Першим 30 січня був заарештований В. Атаманюк (1897-1937). 20 лютого 1933 р. заарештували М. Марфієвича. Незабаром були схоплені Д. Загул, А.Турчинська, Я. Струхманчук, Л. Дмитерко та ін., наприкінці 1933 р. – В.Гжицький та голова спілки М. Ірчан.

 У ході жорстких допитів Микола Марфієвич 22 лютого 1933 р. написав «щиросердне каяття» до ДПУ УСРР, у якому визнав, що належав до «УВО» («Української військової організації»), яка нібито існувала у Києві з 1925 р. і мала на меті повалення радянської влади, прикриваючись у своїй діяльності спілкою революційних письменників «Західна Україна». У підсумку члени спілки були засуджені до виправних робіт у таборах ГУЛАГу, лише двох з них – Л.Дмитерка і А. Турчинську – відпустили навесні 1933 р., бо вони не вписувалися за віком у розроблену чекістами схему діяльності «УВО». М. Марфієвич у 1934 р. також був засуджений за членство в контрреволюційній організації і засланий до табору, але незабаром звільнений, ймовірно через співпрацю з НКВС і написані ним зізнання.

У період Другої світової війни письменник як знавець німецької мови служив старшим перекладачем у штабі І повітряної армії. У 1947 р. захистив дисертацію і здобув вчене звання кандидата філологічних наук. Працював викладачем німецької мови у Київському університеті, був членом Спілки письменників СРСР. У 1964 р. до 150-річного ювілею Тараса Шевченка були видані його методологічні розробки «Шевченко в сім’ї народів світу» та статті «Його читає весь світ» і «Румуни читають Кобзар». Був одружений з Єлизаветою Мінченко, яка й передала його документи, твори і бібліотеку з 274 книг до ЦДАМЛМ України в 1967 р.

8 червня 1956 р. проходив свідком у КДБ УРСР у справах про реабілітацію Д. Фальківського, О. Влизька та Г. Косинки. Він охарактеризував їх як лояльних до радянської влади письменників, що попри певні помилки в творчості, ніколи не займались антирадянською діяльністю і заслуговують на посмертну реабілітацію. Сам Микола Марфієвич реабілітований у 1958 р. за відсутністю складу злочину.Письменник помер 2 вересня 1967 р. у м. Києві. Після смерті автора вийшли збірки «Черемоше, братку мій» (1968) та «Добридень, оновлений краю» (1974).

Інформацію підготував завідувач сектору просвітньої та виставкової роботи відділу використання інформації документів та комунікацій ЦДАМЛМ України, кандидат іст. наук Ігор Резнік.

Копіювання та відтворення на інших ресурсах допускається за умови посилання на ЦДАМЛМ України.

М. І. Марфієвич. Початок 1920-х рр.
ЦДАМЛМ України, ф. 24, оп. 1, од. зб. 637, арк. 3.
Збірка поезій М. І. Марфієвича «Добридень, оновлений краю»
(Київ: Радянський письменник, 1974).
З бібліотечної колекції ЦДАМЛМ України.