Сергій Дрімцов (1867–1937)

Україна. Знати – це перемагати!

15 травня виповнилось 155 років від дня народження Сергія Дрімцова (1867–1937). Агроном за фахом, що самостійно починав опановувати музично-теоретичні дисципліни і згодом став одним з видатних українських композиторів. Композитор, диригент, фольклорист, педагог, журналіст, художник, пропагандист кобзарського мистецтва…

Які ще цікаві факти варто знати про Сергія Дрімцова?

Знаймо більше про життя і багатогранну творчість митця:

1. Сергій Дрімцов народився 3 (15) травня 1867 р. у Харкові у родині коректора друкарні і театральної акторки. Освіту здобував на хімічному відділенні Харківського реального училища. Музично-теоретичні дисципліни вивчав самостійно у Харкові і В’ятці, брав консультації в М. Лисенка, гри на фортепіано навчався у Й. Вільчека і Н. Андрєєва, на скрипці – у Д. Шмідта, на бандурі – у В. Ємця, сольного співу – у С. Латинського та К. Шляпникової. Свої роботи часто підписував псевдонімом «Дрімченко».

2. У 1887 р. за зв’язок з Харківською народовольською організацією і поширення революційних прокламацій був висланий до Сибіру. У 1888 р. отримав від влади дозвіл на навчання і закінчив агрономічне відділення Красноуфимського технікуму, після чого оселився у м. В’ятка, де продовжив заняття музикою у приватній школі Леонової, а також брав уроки малювання у художника Н. Хохрякова. У цей період він працював секретарем редакції «В’ятської газети» (1897–1903), видав статті з питань агрономії та власні переклади творів Т. Шевченка «Думи» і «Гайдамаки» і наприкінці 1890-х років розпочав роботу над перекладом «Кобзаря».

3. Незважаючи на заслання, Сергій Дрімцов підтримував творчі контакти і впродовж 1900–1910 рр. листувався щодо питань українського фольклору з І. Франком, М. Старицьким, М. Лисенком. На жаль, ці листи були знищені під час обшуку квартири митця у Харкові в 1933 р. Також підтримував дружні стосунки з «останнім кобзарем Слобожанщини» Іваном Кучугурою-Кучеренком, з яким працював над реконструкцією бандури, яка у 1912 р. отримала І місце на паризькому конкурсі музичних інструментів. Згодом Сергій Дрімцов видав його твори окремою книгою під назвою «Думи і пісні…» у Харкові.

4. Після завершення терміну заслання у 1903 р. повернувся до України. Жив та працював агрономом на Сумщині та Харківшині, де викладав хоровий спів і бандуру в недільній школі Христини Алчевської. Активно займався громадською діяльністю, заснував україномовні гуртки з ліквідації неписьменності, активно поширював на Слобожанщині українську літературу.

5. У 1907 р. Сергій Дрімцов остаточно переїхав до Харкова. У 1908–1917 рр. очолював відділ позашкільної освіти Харківського повітового земства, у 1909–1913 рр. працював у редакції журналу «Хлібороб». У 1919 р. заснував Український державний хор, у якому був диригентом. У 1920–1925 рр. обіймав посади заступника ректора і викладача у Центральній музичній школі, Музично-драматичному інституті та Народній консерваторії. У 1925 р. призначений ректором Харківського музично-драматичного інституту. У 1922 р. долучився до організації Харківського відділення музичного товариства ім. М. Д. Леонтовича, а в 1928 р. – Харківської філармонії. У 1928 р. був удостоєний звання заслуженого артиста УСРР.

6. Після загибелі у липні 1933 р. Миколи Скрипника, з яким Сергій Дрімцов тісно співпрацював з питань українізації освіти і культури в Україні, митець зазнав переслідувань та обшуків з конфіскацією рукописів і змушений був покинути викладацьку роботу. На цілий рік він був позбавлений можливості працювати, але зрештою був виправданий за відсутністю доказів антирадянської діяльності.

7. З 1934 р. працював у Харківській державній науковій бібліотеці ім. В. Д. Короленка, де очолював створений ним самим музичний відділ. Під його керівництвом у 1934–1937 рр. була проведена титанічна робота з систематизації українського нотного фонду та з започаткування нотних каталогів.

8. Музична творча спадщина Сергія Дрімцова налічує десятки творів у різних жанрах. Зокрема, він є автором опери «Іван Морозенко» («Настуся», 1914), оперет «Сорочинський ярмарок» (1926), «Мартин Гак», п’єси «Повій, вітре, на Вкраїну», 20-ти романсів до творів Т. Шевченка, музики до спектаклів «Тарас Бульба», «Ой не ходи, Грицю», «Вій», «Троянда і Хрест», численних сюїт на українські теми для струнних квартетів і фортепіанних тріо, вокальних композицій («Колискової» на слова С. Руданського, «Останні квітки» на слова Лесі Українки та ін.). У творчому доробку митця також музикознавчі праці: «О музыке народной» (1920), «Елементи народної творчості в музиці М. Лисенка» (1922), «Музична теорія – практичний курс для музичних професійних шкіл» (1925) та ін.

9. Митець помер 18 серпня 1937 р. у Харкові. Можна припустити, що таким чином він уник неминучих репресій і тортур під час «Великого терору» 1937–1938 рр., до початку якого не дожив кілька тижнів і в ході якого було розстріляно багато його колег, зокрема кобзар Іван Кучеренко (24 листопада 1937 р.).

10. Матеріали особового фонду С. П. Дрімцова (№1155) були передані до ЦДАМЛМ України у 1990 р. його донькою Галиною Сергіївною Дрімцовою.

Запрошуємо шанувальників української музики ознайомитися з цифровими копіями документів фонду (49 од.зб. за 1998–1985 рр.) на нашому електронному ресурсі «Комплексна система інформатизації Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України» .

Інформацію підготував завідувач сектору просвітньої та виставкової роботи відділу використання інформації документів та комунікацій, канд. іст. наук Резнік Ігор.

Копіювання та відтворення на інших ресурсах допускається за умови посилання на ЦДАМЛМ України.