Валентин Васильович Бичко (1912–1994)

У межах віртуального проєкту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 110-річного ювілею українського поета, дитячого письменника, драматурга і перекладача Валентина Васильовича Бичко (1912–1994) представляємо його документи, що зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.

Валентин Бичко народився 17 червня 1912 р. у м. Харкові. Навчався у місцевій середній школі та в Харківському інституті народної освіти. Працював педагогом, редактором харківської молодіжної преси і газети «Зірка», головним редактором видавництва «Молодь» (1953–1956), редактором журналу «Піонерія» (1957–1959).

З 1960-х років мешкав у Києві з дружиною Вірою Бєловою та сином Ігорем Бичко (1931 р. н.), який став філософом-екзистенціалістом, представником Київської школи філософії, доктором філософських наук, Академіком-секретарем Української Академії політичних наук.

У 1960-1980-х роках письменник займався переважно літературною, перекладацькою і публіцистичною діяльністю. Товаришував і листувався з Павлом Тичиною, Андрієм Малишком, Зіновієм Біленком, а також з дитячою письменницею Наталією Забілою, про яку у 1963 р. написав літературознавчий нарис «Наталія Забіла». Регулярно брав участь у з’їздах українських дитячих письменників та бував у складі делегації СПУ у країнах Західної Європи.

Твори Валентина Бичка публікувалися з 1925 р. Дебютував у першому дитячому журналі українською мовою «На зміну». Після Другої світової війни регулярно виходили друком його збірки поезій. Писав у ліричному, народно-пісенному стилі. Поет є автором понад 20 збірок поезій: «Сонце зустрічаю» (1951), «Біля серця близько» (1955), «Простота» (1960), «Біля вечірнього вогню» (1966), «Імення сміливих» (1971), «Колір часу» (1974), «Відкриття» (1982), «Лірика» (1987) та ін. У творчій спадщині Валентина Бичка також 12 збірок для дітей: «Сонце над головами» (1935), «Веселі школярі» (1941), «Веселка» (1941), «Вогнище» (1949), «Сонечко і Хмаринка» (1957), «Поеми та казки» (1973) та ін. У 1977 р. письменник був удостоєний літературної премії імені Лесі Українки за автобіографічну повість «Благословлялося на світ» (1969) та збірку поезій «Сімейний альбом» (1976).

Як драматург Валентин Бичко є автором п’єси «Регламент – дві години» (1932), текстів пісень, лібрето опер («Перекоп» (1939), «Загибель ескадри» (1967), «Мамаї» (1970). Поет відомий також і як перекладач на українську творів російської, білоруської та литовської літератури (Е. Межелайтіса, Е. Матузявічюса, С. Неріса, Ю. Марцінкявічюса). Найвідоміший з них – переклад історичної поеми Ю. Марцінкявічюса «Міндаугас» (1977).

Життя Валентина Бичка обірвалося 31 жовтня 1994 р. у м. Києві. Похований на Байковому кладовищі.

Документи Валентина Бичка відклалися в особових фондах Л. С. Кауфмана (ф. 4), А. В. Головка (ф. 18), А. С. Малишка (ф. 22), М. П. Стельмаха (ф. 66), П. Г. Тичини (ф. 464), З.Я. Біленка (ф. 1300) та інших митців. Це переважно групові фотографії різноманітних заходів за участю письменника в Україні і за кордоном, його творчі документи та листування.

Копіювання та відтворення на інших ресурсах допускається за умови посилання на ЦДАМЛМ України.

Інформацію підготував завідувач сектору просвітньої та виставкової роботи відділу використання інформації документів та комунікацій, канд. іст. наук Ігор Резнік.