15 липня виповнилося 130 років від дня народження Володимира Андрійовича Кабачка (1892–1958) – українського бандуриста, співака, диригента і педагога.
Майстер кобзарської справи, основоположник Полтавської капели бандуристів, засновник Полтавської школи гри на бандурі, в’язень колимських виправних таборів, він зробив величезний внесок у розвиток української народної музики та сприяв передачі із покоління в покоління традицій виконавства на народних музичних інструментах. До ювілею митця пропонуємо ознайомитися з 10-ма цікавими фактами про його діяльність:
1. Володимир Кабачок народився 15 липня 1892 р. у с. Петрівці Миргородського району на Полтавщині. Вперше почув бандуру у віці 4 років і вже тоді захопився цим інструментом. Співав в архієрейському хорі Полтави, в 1907–1911 рр. навчався в Полтавському музичному училищі, а у 1913–1914 рр. – у Московській консерваторії імені П. І. Чайковського, звідки був мобілізований до армії і брав участь у Першій світовій війні.
2. У 1925 р. став основоположником і мистецьким керівником Полтавської капели бандуристів (1925–1934). Запрошував талановитих хлопців і дівчат з усієї України і навчав їх виконавській майстерності гри на народних музичних інструментах. Професійно грав на тромбоні, контрабасі і ударних інструментах. У січні 1934 р. НКВС розпочав репресії проти колективу капели, а її керівник Володимир Кабачок заарештований, однак звільнений через 4 місяця через брак доказів. Разом з його арештом зникла вся унікальна нотозбірня капели, у тому числі й партитури попереднього її керівника – звільненого у 1933 р. Гната Хоткевича.
3. Після звільнення з весни 1934 р. Володимир Кабачок працював литавристом Полтавського міського оркестру, потім артистом Великого драматичного театру у м. Ленінград. Створив капелу бандуристів у ленінградському клубі «Експортлісу», у якому працювало багато українців.
4. У серпні 1937 р. заарештований НКВС по справі колишнього учня Полтавської капели бандуристів Івана Борця (1898–1937), розстріляного 11 листопада 1937 р. у Києві. Засуджений до 10 років виправних таборів. Покарання відбував на Колимі, а у 1943 р. переведений до м. Ташкент. У 1943–1944 рр. був солістом-бандуристом Ташкентської філармонії та керівником оркестру народних інструментів Державного українського народного хору (нині – Національний заслужений академічний український народний хор України імені Григорія Верьовки), що тоді працював в евакуації під керівництвом Г. Г. Верьовки.
5. З 1945 р. працював викладачем у Київському музичному училищі ім. Р. Глієра та в Київській консерваторії. Був основоположником чоловічих і жіночих тріо та квартетів бандуристів. Перше чоловіче тріо організував у 1947 р. у складі Анатолія Маціяки (1932–2019), Віталія Лапшина (1929–1983) і Анатолія Грицая (1931–2003). Однак на початку 1950-х років у цих обдарованих хлопців у результаті вікової мутації змінилися голоси, тому Володимир Кабачок перейшов до організації малих жіночих ансамблів.
6. У 1952 р. він створив перше в світовій історії тріо бандуристок у складі Тамари Поліщук (1934–1966), Валентини Третякової (1932 р. н.) і Ніни Павленко (1932 р. н.). Ансамбль існував впродовж 1952–1961 рр. при Київській філармонії. Юні бандуристки розпочали свій дебют із стін Київського музичного училища і з бандурами та піснями об’їхали всі континенти світу окрім Антарктиди та у 1977 р. стали народними артистками УРСР.
7. Володимир Кабачок був здібним педагогом та виховав десятки учнів, багато з яких стали зірками і лауреатами міжнародних музичних конкурсів. До його відомих вихованців окрім вище згаданих музикантів також належать Сергій Баштан, Серафима Баштан, Ніна Писаренко, Елеонора Пилипенко-Миронюк, Іван Борець, Андрій Омельченко.
8. Найбільші надії у справі збереження і передачі нащадкам кобзарських традицій Володимир Кабачок покладав на Сергія Баштана, який згодом став професором Київської консерваторії і заслуженим артистом УРСР. Учні часто пригадували його жартівливі слова: «Дівчата – це не надійна челядь, після закінчення освіти заміж повиходять, а вся моя надія на Сергія, він справу бандури поведе далі». Наприкінці 1950-х років він підсумував: «Ну що ж, Сергій виправдав надії, став професором, але щодо дівчат, то я навіть не уявляв і не мріяв, що ці дівчата, будучи заміжніми і маючи дітей, будуть такими зірками, про яких буде говорити весь світ!».
9. Володимир Кабачок помер у розквіті сил 15 червня 1958 р. у м. Києві. Його бандура, створена у 1930 р., стала експонатом Музею театрального, музичного та кіномистецтва України, що знаходиться на території Києво-Печерської Лаври.
10. З 2006 р. щороку в м. Миргород на Полтавщині проводиться Регіональний огляд-конкурс бандуристів імені Володимира Кабачка, а в його рідному селі Петрівці встановлений пам’ятник митцеві. У 2011 р. у Львові музикознавці Б. М. Жеплинський і Д. Б. Ковальчук видали енциклопедичний довідник «Українські кобзарі, бандуристи, лірники», у якому подали біографічні дані 2422 ідентифікованих українських кобзарів, серед яких і учні Володимира Кабачка.
Інформацію підготував завідувач сектору просвітньої та виставкової роботи відділу використання інформації документів та комунікацій, канд. іст. наук Ігор Резнік.
Копіювання та відтворення на інших ресурсах допускається за умови посилання на ЦДАМЛМ України.
ЦДАМЛМ України, ф. 1400, оп. 1, од. зб. 106, арк. 1.
Авт. машинопис з правками. [1980-ті].
ЦДАМЛМ України, ф. 1400, оп. 1, од зб. 4, арк. 1-2.