У межах віртуального проєкту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 125-річного ювілею видатного українського поета-лірика, перекладача та журналіста Володимира Миколайовича Сосюри (1898–1965) представляємо інформаційне повідомлення та архівні документи, що зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.
Володимир Сосюра народився 6 січня 1898 р. на станції Дебальцево (нині Донецька область). Антоніна Дмитрівна, мати поета, була робітницею Луганського патронного заводу, і також займалася хатнім господарством і дітьми, яких у родині було восьмеро. Батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, мав багато професій: був сільським вчителем та адвокатом, шахтарем.
Після народження Володимира родина Сосюр переїжджає до селища Третя Рота на Луганщині, де і минало дитинство хлопця. Рятуючись від голоду та злиднів, родина постійно змінювала місця проживання, доки не оселилася у старій однокімнатній хатинці над берегом Дінця. Саме цей шахтарський край назавжди увійде в лірику Сосюри.
У 1909–1911 рр. хлопець працював у бондарному цеху содового заводу, потім телефоністом та чорноробом. Початкову освіту здобув під наглядом батька, захоплюючись пригодницькими творами Майн Ріда, Жюля Верна та Конан Дойля.
У 1911 р. Володимир вступив до міністерського двокласного училища. Обдарований блискучою пам’яттю і гострим розумом, він швидко став одним і з найкращих учнів, за прикладом батька захоплювався співом і малюванням. У ході навчання хлопець зачитувався творами М.Гоголя, Т.Шевченка, Л.Українки, І.Франка, О. Олеся та ін.
У 1914 р. Володимир зробив перші кроки на ниві поезії. Того ж року майбутній поет вступає до трикласного нижчого сільськогосподарського училища на станції Яма Північно-Донецької залізниці. У 1915 р. помер батько і хлопець був змушений покинути навчання й повернутися на содовий завод. Та невеликі учнівські заробітки не могли зарадити родинній скруті і 1916 р. Сосюра повернувся до училища.
14 жовтня 1917 р. лисичанська газета «Голос рабочего» надрукувала його перший російськомовний вірш «Плач волн», а згодом – перший вірш українською мовою «Чи вже не пора».У 1918 р. у складі робітничої дружини содового заводу поет брав участь у повстанні проти кайзерівських військ, став козаком петлюрівської армії, входив до особистої охорони С. Петлюри.
З часом він втікає з її лав і потрапляє в полон до денікінців. Його розстрілювали як петлюрівця, але рана виявилась не смертельною і поету вдалося вижити. Голова трибуналу розгледів у хлопчині неабиякий поетичний талант і зберіг йому життя. Блукаючи Україною, поет опиняється в Одесі, де його, хворого на тиф, підбирають солдати Червоної Армії.
1920–1921 рр. в її складі він продовжив воювати – цього разу з польськими військами та армією Нестора Махна. Рання поезія Володимира Сосюри ввібрала художні здобутки символізму та імпресіонізму. Разом з тим вимальовувались риси його власного стилю: романтика боротьби й кохання, гостро відчутий «смак» життя, барв, звуку, злитість суб’єкта лірики з навколишньою дійсністю.
У 1920 р. Володимир Сосюра, будучи курсантом 41-ї стрілецької дивізії, познайомився в Одесі з Ю. Олешею, К. Гордієнком, О. Ковінькою та іншими літераторами, що збиралися в «Кав’ярні поетів», декламував тут свої вірші. З 1921 р. він починає свідомо писати виключно українською мовою. У цей же час починає формуватися нове коло спілкування. До нього входять провідні українські майстри художніх образів: О. Довженко, І. Сенченко, О. Вишня, О. Копиленко, М. Йогансен, М. Хвильовий та ін.
У 1922 р. Сосюра одружився з Вірою Каперівною Берзіною і саме їй були присвячені рядки найвідомішого вірша поета «Так ніхто не кохав». У подружжя народилося двоє синів. У 1923–1925 рр. поет навчався на робітничому факультеті при Харківському інституті народної освіти, при цьому рівень його знань був значно вищий, ніж у студентів-однокурсників.
У 1920-х рр. Сосюра написав ряд великих соціальних портретів: ліро-епічні поеми «Оксана» (1922 р.), «Воно», «Шахтьор», «Сількор», «Хлоня», «Махно» (1924 р.). Одним із перших проявів інтересу молодої української літератури до рідної давнини став віршований роман складений з кількох сюжетних ліній «Тарас Трясило» (1925 р.).
У наступні роки побачили світ збірки поезій «Сніги», «Сьогодні» (1925 р.), «Де шахти на горі», «Коли зацвітуть акації», (1926 р.) «Золоті шуліки» та «Юнь» (1927 р.), «Серце» (1931 р.), «Червоні троянди» (1932 р.). Останні передвоєнні твори «Журавлі прилетіли», «Крізь вітри і роки», (1940 р.) сповнені мотивів любові до жінки («Марії»), природи («Я квітку не можу зірвати»), до Батьківщини.
У 1931 р. поет одружився вдруге. Його дружиною стала Марія Гаврилівна Данилова. У 1932 р. у них народився син.У 1949 р. Марія була арештована за начебто розголошення державної таємниці і заслана до Казахстану. Через п’ять років вона повертається і з’ясовується, що Володимир взяв третій шлюб. Заради Марії Гаврилівни він розриває попередній шлюб та повертається до неї. Разом вони прожили до кінця життя поета.
Друга світова війна змусила Володимира Сосюру разом з іншими письменниками виїхати до Уфи. Там у 1942 р. він написав поему «Син України» та видав поетичні збірки «В годину гніву» і «Під гул кривавий». У 1944 р. завершив роботу над поемою «Мій син». Як військовий кореспондент фронтової газети «За честь Батьківщини» приймав участь у роботі українського радіокомітету та їздив на фронт.
У 1947 p. вийшла друком збірка поезій «Щоб сади шуміли», до якої був включений один із найславетніших віршів поета «Любіть Україну». У великих поетичних жанрах написані поеми «Студентка» (1947 р.) та «Вітчизна» (1949 р.). У 1951 р. побачив світ великий твір поета – історико-публіцистична поема «Україна».
У 1963 р. за збірки поезій «Щастя сім’ї трудової» та «Ластівки на сонці», Володимир Сосюра став лауреатом Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.У 1964 р. не зважаючи на важку хворобу серця, поет активно працював і видав збірки «Осінні мелодії» і «Весни дихання», які стали останніми в його творчому доробку. Митець помер 8 січня 1965 р., похований у Києві на Байковому цвинтарі.
1982 р. було встановлено щорічну літературну премію ім. В.Сосюри.Документи фонду В. М. Сосюри були передані ЦДАМЛМ України у 1973 р. його другою дружиною Марією Гаврилівною Даниловою.
Особовий фонд В. М. Сосюри (ф. 44) налічує 1395 од. зб. Основний масив складають документи творчої діяльності (рукописні і машинописні варіанти віршів та поем) та епістолярна спадщина В. Сосюри.
Серед особистих документів – індивідуальні та групові фото митця, його автобіографія і спогади, а також документи літературної і громадської діяльності.Інформацію підготувала головний спеціаліст відділу використання інформації документів та комунікацій Марія Бугаєва.
Копіювання та відтворення на інших ресурсах допускається за умови посилання на ЦДАМЛМ України.
#ЗвіроюуПеремогуУкраїни
#ЦДАМЛМ_України
#архів_музей_літератури_і_мистецтва_України
Запрошуємо скористатися ресурсами Архіву-музею у мережі:
• Комплексна система інформатизації ЦДАМЛМ України https://ksi-csamm.archives.gov.ua
• Сайт ЦДАМЛМ України https://csamm.archives.gov.ua/
• Описи фондів ЦДАМЛМ України https://csamm.archives.gov.ua/opysy-fondiv/
• YouTube-канал ЦДАМЛМ України https://www.youtube.com/channel/UCKI0LjDaKNui5pQvke-Ut9A
• Telegram-канал АРХІВ-МУЗЕЙ https://t.me/csamukrain
• Instagram https://www.instagram.com/_archive_museum_/
3 березня 1960 р. ЦДАМЛМ України, ф. 44, оп. 1, од. зб. 249, арк. 1.
