120-річний ювілей української письменниці, поетеси, драматургині Лесі Верховинки (1903–1936)

У межах віртуального проєкту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 120-річного ювілею української письменниці, поетеси, драматургині Лесі Верховинки (1903–1936) представляємо документи, що зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.

Справжнє ім’я письменниці – Ярослава-Олександра Миколаївна Лагодинська-Кучковська). Народилась 3 квітня 1903 р. У Делятині, яке називають північними воротами Гуцульщини (нині селище міського типу Надвірнянського району Івано-Франківської області). Батько, Микола Лагодинський, був знаним адвокатом, громадським діячем, депутатом Віденського парламенту, де очолював радикальну фракцію Українського парламентського клубу.

В родині були чотири доньки: Марія, Ірена, Галина і Ярослава. У батьківському домі частими відвідувачами були Василь Стефаник та Марко Черемшина. Доньки зростали під впливом українського культурного середовища, книг з батькової бібліотеки, народних пісень, казок та оповідок. Великим прикладом був батько, який зростив у дітей почуття любові до України і служіння рідному краю.

У 1913 р. Ярослава вступила до приватної жіночої гімназії сестер Василіянок у Львові. Згодом відвідувала українські гімназійні курси у Відні, навчалася в цісарській українській гімназії у Станиславові. Вірші та оповідання Ярослава почала писати з 15 років. Перший її вірш мав назву «Любов до Вітчизни» і був присвячений Україні.

У 1919 р. батько помирає, залишивши родину у фінансових скрутах. У 1923 р. Ярослава переїхала до Відня, вступила на відділення германістики Віденського університету. Активно працювала в «Жіночому Союзі», виступала з доповідями. Не полишала і літературну діяльність – свої оповідання переважно присвячувала життю гуцульських родин, зокрема за часів Першої світової війни.

Оповідання вона надсилала до різної української періодики в Галичині («Наша Хата», «Шляхи», «Молода Україна»), Берліні («Нова Україна») і Відні («Український Скиталець»). До речі, свої твори у галицьких часописах, які виходили у Львові, підписувала як Леся Верховинка або Ярослава Лагодинська. Чимало творів написала вона і для дітей: «Портрет татуся», «Велика п’ятниця на Гуцульщині», «На цукорки» та інші оповідання.

За них вона отримувала гонорари, які дозволили їй не голодувати і закінчити студії докторатом у 1929 р., написавши докторську працю на тему старонімецького епосу. Згодом студіювала медицину у Віденському університеті. У той час там були також українські професори, серед них доктор Остап Грицай, який був дуже прихильний до неї і спонукав працювати над удосконаленням власних творів.

У Відні був також студентський гурток «Бесіда», де Лагодинська неодноразово читала доповіді. Там вона зустріла молодого лікаря Теофіла Кучковського, з яким одружилася у 1929 р. У 1930 р. народилася дочка Оксана. Виходить друком оповідання Лесі Верховинки «На полонині», героєм якого є опришок Олекса. У жовтні 1935 р. Теофіл помирає, а через півроку, 21 лютого 1936 р., від запалення легень померла і Ярослава Лагодинська-Кучковська. Дочку виховувала рідня, з якою вона виїхала на Захід.

За 33 роки свого життя Ярослава Лагодинська спробувала себе у різних жанрах – поезії, оповіданнях, нарисах, п’єсах. На жаль, не всі її друковані твори віднайдені, тривалий час її творчість залишалася невідомою. Перед початком Другої світової війни збірник її творів був підготований до друку, який наразі вважається втраченим. У віршах, які було віднайдено, любов до природи, світу, людства і вболівання за долю України.

Поетеса продовжувала літературні традиції Василя Стефаника та Марка Черемшини; розкривала психологію людських характерів через напружені діалоги, внутрішнє мовлення, деталі портретів, міміку, жести, «олюднену» природу, використовуючи експресивну та метафоричну мову з гуцульським діалектом.

У 2013 р. зусиллями меценатів вийшла друком збірка «До Делятина на крилах мрій», до якої увійшли вірші, оповідання, драматичні твори, есе, листування письменниці. Ще одна збірка з п’єсами для дітей побачила світ у Івано-Франківську.

Найвідоміші твори Лесі Верховинки: оповідання «Дівчинка з лялькою» (1927 р.); «Казка минулих літ» (1923 р.); «Пробудження» (1930 р.); літературні праці: «Жінка в творах Франка»(1925 р.); «З нового Відня» (1932 р.).Архівні документи, зібрані у особовому фонді Лесі Верховинки (Ф.20), охоплюють період 1908–1965 рр. та надійшли на постійне зберігання до ЦДАМЛМ України у 1968 р.

Основний масив документів складають: творчі матеріали (зшитки оповідань, статті, записи щоденникового характеру); листування з рідними; деякі матеріали до біографії письменниці та її родини; образотворчі матеріали.

Долучаємо до інформаційного повідомлення від сканований опис фонду (ф. 20, оп. 1) та запрошуємо до перегляду оцифрованих документів з нього у «Комплексній системі інформатизації ЦДАМЛМ України» за посиланням
https://ksi-csamm.archives.gov.ua/files/1566/.

Леся Верховинка з дочкою. [Початок 1930-х рр.]. ЦДАМЛМ України, ф. 20, оп. 1, од. зб. 22, арк. 4.
Леся Верховинка. «Сирітська доля». Автограф. Із зошита оповідань юнацьких років. 1918 р. ЦДАМЛМ України, ф. 20, оп. 1, од. зб. 1, арк. 3.
Леся Верховинка. «У роковини смерті Каменяра». П’єса. Автограф. 1922 р. ЦДАМЛМ України, ф. 20, оп. 1, од. зб. 9, арк. 1.
Леся Верховинка. «До весни». Вірш. Автограф. 1925 р. ЦДАМЛМ України, ф. 20, оп. 1, од. зб. 10, арк. 6.
Фрагмент щоденника Лесі Верховинки. Автограф. 1923–1926 рр. ЦДАМЛМ України, ф. 20, оп. 1, од. зб. 12, арк. 3.
Леся Верховинка з чоловіком. [Початок 1930-х рр.]. ЦДАМЛМ України, ф. 20, оп. 1, од. зб. 22, арк. 1.
Лист Лесі Верховинки до сестри І. М. Лагодинської. Автограф. 28 березня 1926 р. ЦДАМЛМ України, ф. 20, оп. 1, од. зб. 13, арк. 1.
Леся Верховинка в групі з рідними. 1930-ті рр. ЦДАМЛМ України, ф. 20, оп. 1, од. зб. 22, арк. 5.
Леся Верховинку. Стріча в лісі. Львів, 1923 р. З бібліотечної колекції ЦДАМЛМ України.