У межах віртуального проєкту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 120-річного ювілею української письменниці, поетеси, драматургині Лесі Верховинки (1903–1936) представляємо документи, що зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.
Справжнє ім’я письменниці – Ярослава-Олександра Миколаївна Лагодинська-Кучковська). Народилась 3 квітня 1903 р. У Делятині, яке називають північними воротами Гуцульщини (нині селище міського типу Надвірнянського району Івано-Франківської області). Батько, Микола Лагодинський, був знаним адвокатом, громадським діячем, депутатом Віденського парламенту, де очолював радикальну фракцію Українського парламентського клубу.
В родині були чотири доньки: Марія, Ірена, Галина і Ярослава. У батьківському домі частими відвідувачами були Василь Стефаник та Марко Черемшина. Доньки зростали під впливом українського культурного середовища, книг з батькової бібліотеки, народних пісень, казок та оповідок. Великим прикладом був батько, який зростив у дітей почуття любові до України і служіння рідному краю.
У 1913 р. Ярослава вступила до приватної жіночої гімназії сестер Василіянок у Львові. Згодом відвідувала українські гімназійні курси у Відні, навчалася в цісарській українській гімназії у Станиславові. Вірші та оповідання Ярослава почала писати з 15 років. Перший її вірш мав назву «Любов до Вітчизни» і був присвячений Україні.
У 1919 р. батько помирає, залишивши родину у фінансових скрутах. У 1923 р. Ярослава переїхала до Відня, вступила на відділення германістики Віденського університету. Активно працювала в «Жіночому Союзі», виступала з доповідями. Не полишала і літературну діяльність – свої оповідання переважно присвячувала життю гуцульських родин, зокрема за часів Першої світової війни.
Оповідання вона надсилала до різної української періодики в Галичині («Наша Хата», «Шляхи», «Молода Україна»), Берліні («Нова Україна») і Відні («Український Скиталець»). До речі, свої твори у галицьких часописах, які виходили у Львові, підписувала як Леся Верховинка або Ярослава Лагодинська. Чимало творів написала вона і для дітей: «Портрет татуся», «Велика п’ятниця на Гуцульщині», «На цукорки» та інші оповідання.
За них вона отримувала гонорари, які дозволили їй не голодувати і закінчити студії докторатом у 1929 р., написавши докторську працю на тему старонімецького епосу. Згодом студіювала медицину у Віденському університеті. У той час там були також українські професори, серед них доктор Остап Грицай, який був дуже прихильний до неї і спонукав працювати над удосконаленням власних творів.
У Відні був також студентський гурток «Бесіда», де Лагодинська неодноразово читала доповіді. Там вона зустріла молодого лікаря Теофіла Кучковського, з яким одружилася у 1929 р. У 1930 р. народилася дочка Оксана. Виходить друком оповідання Лесі Верховинки «На полонині», героєм якого є опришок Олекса. У жовтні 1935 р. Теофіл помирає, а через півроку, 21 лютого 1936 р., від запалення легень померла і Ярослава Лагодинська-Кучковська. Дочку виховувала рідня, з якою вона виїхала на Захід.
За 33 роки свого життя Ярослава Лагодинська спробувала себе у різних жанрах – поезії, оповіданнях, нарисах, п’єсах. На жаль, не всі її друковані твори віднайдені, тривалий час її творчість залишалася невідомою. Перед початком Другої світової війни збірник її творів був підготований до друку, який наразі вважається втраченим. У віршах, які було віднайдено, любов до природи, світу, людства і вболівання за долю України.
Поетеса продовжувала літературні традиції Василя Стефаника та Марка Черемшини; розкривала психологію людських характерів через напружені діалоги, внутрішнє мовлення, деталі портретів, міміку, жести, «олюднену» природу, використовуючи експресивну та метафоричну мову з гуцульським діалектом.
У 2013 р. зусиллями меценатів вийшла друком збірка «До Делятина на крилах мрій», до якої увійшли вірші, оповідання, драматичні твори, есе, листування письменниці. Ще одна збірка з п’єсами для дітей побачила світ у Івано-Франківську.
Найвідоміші твори Лесі Верховинки: оповідання «Дівчинка з лялькою» (1927 р.); «Казка минулих літ» (1923 р.); «Пробудження» (1930 р.); літературні праці: «Жінка в творах Франка»(1925 р.); «З нового Відня» (1932 р.).Архівні документи, зібрані у особовому фонді Лесі Верховинки (Ф.20), охоплюють період 1908–1965 рр. та надійшли на постійне зберігання до ЦДАМЛМ України у 1968 р.
Основний масив документів складають: творчі матеріали (зшитки оповідань, статті, записи щоденникового характеру); листування з рідними; деякі матеріали до біографії письменниці та її родини; образотворчі матеріали.
Долучаємо до інформаційного повідомлення від сканований опис фонду (ф. 20, оп. 1) та запрошуємо до перегляду оцифрованих документів з нього у «Комплексній системі інформатизації ЦДАМЛМ України» за посиланням
https://ksi-csamm.archives.gov.ua/files/1566/.
