Український кінематограф другої половини ХХ ст. навряд чи був би таким, яким ми його знаємо тепер без генія Сергія Параджанова, сторіччя від дня народження якого ми сьогодні відзначаємо.
Сергій Параджанов народився в Тбілісі 9 січня 1924 року в родині спадкового антиквара Овсепа Параджаняна, який сподівався передати справу синові, проте той обрав інший шлях. Він став режисером-містиком, котрий закладав найглибші сенси у найкоротші кадри. Кожному українцеві знайомі його «Тіні забутих предків», що мали стати шаблонною стрічкою до 100-річчя М.Коцюбинського, проте фільм став маніфестацією українського духу, розвоєм мистецької думки і своєю появою ознаменував початок боротьби українського шістдесятництва.
У фондах ЦДАМЛМ України зберігаються низка документів про кінострічки, режисерські розробки і літературні сценарії стрічок, творцем або співтворцем яких був Сергій Параджанов. Київська кіностудія ім. О. Довженка знакова для режисера – тут він зняв не одну стрічку.
Першим кінофільмом молодого режисера у 1954 р. стала стрічка «Андрієш», сюжет якої розповідає про героя молдавських казок – пастушка Андрієша, який мріяв стати витязем, та про чарівну сопілку, подаровану йому казковим богатирем Вайнованом. Тут Параджанов застосував новий прийом – поєднав у кадрі бутафорію – ляльку-хлопчика Андрієша із живою природою. Співрежисером Параджанова був його однокурсник Я.Базелян, а композитором стрічки був І.Шамо.
У центрі сюжету стрічки «Українська рапсодія» 1961 р. – історія кохання Антона і Оксани на тлі повоєнної дійсності. Головні ролі виконували О.Петренко, О.Гай, Н.Ужвій та ін. Для К. Степанкова це була одна з перших ролей, хоч і другорядна. Музику до фільму написав Платон Майборода, а пісні головної героїні Оксани лунали голосом оперної діви Євгенії Мірошниченко.
Фільм «Квітки на камені» вийшов на екрани у 1963 р. У центрі сюжету дві історії кохання жителів шахтарського містечка на Донеччині, Григорія і Люби та Христини з Арсеном. Роботу над ним розпочинав режисер А. Слісаренко, але через загибель актриси-виконавиці однієї із головних ролей – Галини Бурдюченко – зйомки було зупинено, а режисера усунено. Ніхто з режисерів не хотів закінчувати стрічку, погодився лише Параджанов. Він переписав більшу частину сценарію і врятував фільм від провалу.
Після тріумфу «Тіней забутих предків» у 1964 р., наступна картина «Київські фрески», де майстер кіномови прагнув переосмислити наслідки війни у тоталітарному суспільстві, не пройшла партійного цензу і матеріал стрічки було знищено. Завдяки оператору Олександру Антипенку вдалося зберегти лише 15-хвилинний мініфільм.
Важливим для розуміння життєтворчості митця є фільм Юрія Іллєнка «Лебедине озеро. Зона.» за новелами самого Параджанова. Зйомки відбувалися у Перевальську на Луганщині, де був ув’язнений режисер. У центрі сюжету історія втікача з радянської в’язниці, який переховувався в прогнилому монументі «Серп і молот». За коротке екранне життя стрічка була відзначена численними нагородами на кінофестивалях в Каннах, Токіо, Монреалі та ін.
У особовому фонді кінознавця Р.Корогодського (ф.1297) відклалися низка матеріалів, зібраних фондоутворювачем у межах підготовки ним книги «Сергій Параджанов. Злет, трагедія, вічність», серед яких статті і спогади про режисера.
Повідомлення написане за інформацією статті Тримбач С. Параджанов Сергій Йосипович. Електронна бібліотека | Інститут історії України. URL: https://cutt.ly/GwHKwXzv (дата звернення: 08.01.2024).
Інформаційне повідомлення підготував головний спеціаліст сектору просвітньої та виставкової роботи відділу використання інформації документів та комунікацій ЦДАМЛМ України Марко Мілютін
