У рамках віртуального проєкту «Архів-музей на допомогу вчителям» та до 128-ї річниці від дня народження розміщуємо 72-е інформаційне повідомлення про репресовану українську перекладачку, журналістку, громадську діячку Надію Віталіївну Суровцову (1896–1985).
У теперішній час, коли наша держава в чергове в своїй історії б’ється за незалежність, дуже важливо вшановувати пам’ять діячів, які боролись за неї століття тому. До них належить і Надія Суровцова, яка 29 років зі свого майже 90-річного життя провела у сталінських таборах і якій так і не судилося дожити до проголошення Незалежності України.
Вона народилася 18 березня 1896 р. у Києві в родині адвоката і вчительки, а в 1905 р. разом з родиною переїхала до Умані. Освіту здобувала в гімназії та на історико-філологічному факультеті Вищих жіночих курсів у Санкт-Петербурзі (з 1912 р.). У роки Першої світової війни була медичною сестрою.
У 1917 р. працювала у Генеральному секретаріаті внутрішніх справ УНР. У 1918 р. у період Гетьманату була начальником дипломатичного відділу Міністерства закордонних справ; за Директорії УНР – секретарем Інформаційного бюро дипломатичної місії Директорії. Була включена до складу української делегації на Паризьку мирну конференцію, але через складну політичну ситуацію до Парижу не потрапила і затрималася у Швейцарії, з якої потім переїхала до Австрії, де жила у 1919–1925 рр. Там вона закінчила філософський факультет Віденського університету, захистила дисертацію і стала доктором філософії, а також входила до більш ніж десяти громадських організацій. У 1924 р. захопилася ідеями марксизму на працювала у віденському часописі «Нова громада».
Після повернення до України у 1925 р. працювала у Головліті, кіноуправлінні, радіотелеграфному агентстві, Наркоматі іноземних справ. Потім стала аспіранткою відомого історика Дмитра Багалія, працювала на Науково-дослідній кафедрі історії України. До кола її спілкування увійшли Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Остап Вишня та інші митці, що стало причиною отримання нею від ГПУ пропозиції стати секретним співробітником, яку вона рішуче відхилила. 29 листопада 1927 р. Надія Суровцова була заарештована і перевезена до в’язниці у Москві. 28 травня 1928 р. вона була засуджена до 5 років ув’язнення на Соловках за шпигунство, але фактично строк її покарання неодноразово продовжувався. Під час перебування в Архангельску познайомилась з есером Дмитром Олицьким, з яким одружилась у 1935 р. У 1936 р. влаштувалася на роботу до Архангельського краєзнавчого музею, але восени була повторно засуджена до 5 років ув’язнення і відправлена на Колиму, а в 1937 р. її чоловіка розстріляли. Надія Суровцова була звільнена аж влітку 1942 р. із забороною повернення до України, тож у 1942–1949 рр. працювала вільнонайманою робітницею на різних підприємствах. У 1950 р. була ув’язнена втретє та заслана до Сеймчана Магаданської області. Дозвіл повернутися до України отримала лише після реабілітації у 1957 р.
Спершу жила у Києві, а потім переїхала до Умані, де мешкала з сестрою чоловіка К.Л.Олицькою. Очолювала Уманське товариство охорони пам’яток історії та культури, працювала екскурсоводом у «Софіївці», збирала матеріали з історії Умані, зрідка друкувалася. Згуртувала навколо себе низку представників української інтелігенції та інакомислячих різних напрямків, яких потім назвуть уманськими дисидентами. Через це у 1972 р. в її помешканні відбувся обшук і в подальшому вона перебувала під постійним наглядом агентів КДБ.
Життя Надії Суровцової обірвалось 13 квітня 1985 р.
У ЦДАМЛМ України є особовий фонд Н.В.Суровцової та краєзнавця Д.П.Калюжного №302, що налічує 227 од. зб. за 1913–1991 рр. Документи Надії Суровцової передавалися до Архіву-музею у 1970–1991 рр. І.Л.Бутичем, Н.П.Мудрою, Л.Н.Падун-Лук’яновою та Н. І. Федоровою.
Інформаційне повідомлення написане на основі інформації передмови до опису фонду №302 Н.В. Суровцової, статті Г.П.Герасимової «Суровцова-Олицька Надія Віталіївна» з Енциклопедії історії України (http://www.history.org.ua/?termin=Surovtsova_N) та статті «Життя, дароване Україні» Т.М.Малярчук (Науковий щорічник «Україна дипломатична» Вип. 13. Київ, 2016. С. 416–425).
Автор інформаційного повідомлення: завідувач сектору просвітньої та виставкової роботи відділу використання інформації документів і комунікацій, канд. іст. наук Ігор Резнік.
