У межах віртуального проєкту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 95-річчя українського скульптора, майстра портретного жанру української пластики Еммануїла Петровича Миська (1929–2000) представляємо документи, що зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.
Еммануїл Петрович народився 21 травня 1929 р. у м. Нижні Устрики (нині на території Польщі). Талант до малювання виявився ще у ранньому дитинстві. Односельчанин Михайло Вітович зацікавив хлопця образотворчим мистецтвом, а пізніше познайомив з українською художницею Оленою Кульчицькою. Саме вона підготувала Еммануїла до вступних іспитів в Львівське художнє училище імені Івана Труша. Там він навчався у 1946-1950 рр. на відділенні живопису та скульптури. Тоді в навчальному закладі викладали такі знані митці, як Роман Сельський, Григорій Смольський, Микола Федюк. В цей час відділ скульптури очолював Іван Севера, під керівництвом якого талановитий учень створив свої роботи.
Під час навчання в училищі скульптор познайомився зі своєю майбутньою дружиною Надією Королевич. У 1949 р. вони одружилися у Львові. Пізніше Надія Королевич працювала в музично-театральній сфері.
У 1950 р. митець вступив до Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва, де вивчав монументальну скульптуру. Його дипломною роботою стала скульптура «Фехтувальниця». Молодий 27-річний скульптор виявляв непересічний талант та майстерність і одразу ж після завершення навчання у 1956 р. викладачі інституту рекомендували його до вступу до Спілки художників.
З 1962 р. Еммануїл Петрович викладав у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва (нині – Львівська національна академія мистецтв). Від 1981 р. був професором цього навчального закладу, а з 1988 р. до 2000 р. – його ректором. У роки ректорства він прагнув змінити застарілі засади викладання мистецтва та повернути забуті імена українських художників та скульпторів. Був ініціатором конференцій, під час яких відкривали заборонені раніше імена у мистецтві, відверто говорили про модернізм, Олену Кульчицьку та Михайла Бойчука. У нього навчались Іван Когут, Євген Кріп, Анатолій Лобанов, Олександр Дяченко, Богдан Галицький та ін.
У 1972 р. митця відзначили Державною премією імені Тараса Шевченка. У 1978 р. він отримав звання народного художника УРСР. У 1980-х рр. був наставником Клубу творчої молоді у м. Львові.
У 1992 р. Еммануїл Мисько сприяв створенню на Львівщині Малої академії наук. Також скульптор був головою Львівської Спілки художників та очолював Львівське відділення Українського фонду культури. З 1996 р. був дійсний членом Академії мистецтв України.
Серед творчого доробку Еммануїла Миська монументальні та станкові твори, меморіальні дошки, рельєфи та медалі. Загалом нараховують близько 250 скульптурних портретів, серед них: Олени Кульчицької, Олекси Новаківського, Леопольда Левицького, Миколи Бідняка, Олеся Гончара, Романа Іваничука, патріарха Йосипа Сліпого, Федора Нірода, Ярослави Музики та ін.
Найвідоміші меморіальні таблиці: Олексі Новаківському, Лесі Українці, Соломії Крушельницькій, Олесю Гончару, Ростиславу Братуню та ін.
Помер Еммануїл Петрович Мисько 12 березня 2000 р. у Львові, похований на Личаківському кладовищі.
До ЦДАМЛМ України документи його особового фонду №164 були передані особисто митцем у жовтні 1968 р. Фонд складається з 25 од. зб. за 1947–1968 рр. Серед них творчі матеріали, а саме фотокопії робіт (різноманітні погруддя, ескіз скульптури), автопортрет, малюнок та дружні шаржі на діячів українського мистецтва. До образотворчих матеріалів віднесені групові фото та індивідуальне фото митця.
Також документи, що стосуються життя та творчості Е.П. Миська, зберігаються у фондах: Л.І. Левицького (№ 318), С.Ф. Шишка (№ 1159), Дирекції виставок Спілки художників України (№ 986), колекції екслібрисів, зібраних Олексієвим Р.І. (№ 1138),
Запрошуємо ознайомитись з документами у читальному залі ЦДАМЛМ України.
Інформаційне повідомлення підготувала головний спеціаліст відділу використання інформації документів та комунікацій Марія Бугаєва.
