За коротке літературне життя він встиг написати сотні віршів, які стали класикою української літератури і увійшли до обов’язкової шкільної програми.
У межах віртуального проєкту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 90-річчя українського поета та яскравого представника шістдесятництва Василя Андрійовича Симоненка (1935–1963) представляємо документи, що зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.
Майбутній поет народився 8 січня у с. Біївці Лубенського району на Полтавщині. Зростав без батька, його виховувала мати Ганна та дід Федір – нащадки козацького роду. Закінчив сільську школу із золотою медаллю, виявляв виняткові здібності та наполегливість. Без зусиль вступив на факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Г.Шевченка. Разом з ним навчалися майбутні класики української літератури Борис Олійник, Микола Сом, Юрій Мушкетик, Валерій Шевчук. Писати вірші почав ще у студентські часи, але ніде їх не публікував. Вступив до університетської літературної спілки. Отримавши диплом, працював в редакціях газет «Молодь Черкащини», «Черкаська правда», «Робітнича газета». Саме на цей час припав початок періоду «відлиги», а за тим і пожвавлення культурного та громадського життя.
Напровесні 1960 р. у Києві було засновано Клуб творчої молоді, до якого приєдналися Алла Горська, Ліна Костенко, Іван Драч, Іван Світличний, Василь Стус, Микола Вінграновський, Євген Сверстюк та ін. Того ж року членом клубу став і Василь Симоненко, який брав активну участь у роботі клубу, їздив Україною, мав багато виступів на літературних вечорах.
Саме Клуб творчої молоді поклав початок пошукам місць масового захоронення жертв сталінських репресій. Василь Симоненко, Лесь Танюк та Алла Горська збирали свідчення про трагедію, розшукували свідків подій. Тоді вперше було відкрито місця таємних масових поховань на Лук’янівському та Васильківському кладовищах та у Київських лісах. Василь разом із іншими членами Клубу надіслав до Київської міської ради Меморандум із вимогою оприлюднити місця масових поховань і перетворити їх у національні місця скорботи та пам’яті, але відповіді не отримав. Натомість за Симоненком встановлюється нагляд.
Василя Симоненка мало друкували, однак він був досить відомим. Його перша і єдина прижиттєва збірка віршів «Тиша і грім», яку було видано у 1962 р., мала великий успіх. У своїх віршах поет оспівував любов до України, нерідко вдавався до критики радянського ладу та ворогів української державності. Мав чимало псевдонімів: Симон, С. Василенко, В. Щербань, В. Левада, В. Миколайчук.
Влітку 1962 р. поет встряг у побутову сутичку на залізничному вокзалі у Черкасах; втрутилася міліція і поета заарештували. Наступного дня побитого поета колеги розшукали у відділку міліції у містечку Сміла за 30 кілометрів від обласного центру. Після цієї події у Василя Симоненка почалися значні проблеми зі здоров’ям. Навесні 1963 його стан погіршився, давалися взнаки пошкоджені нирки. У вересні поета госпіталізували. 14 грудня 1963 р., у неповні 29 років, поет помер у лiкарнi у Черкасах.
У 1965 р. кандидатуру Симоненка висунули на здобуття Республіканської премії імені Тараса Шевченка посмертно. Однак, свою премію поет отримав лише через 30 років, уже в Незалежній Україні.
У 1965 р. в Мюнхені у журналі «Сучасність» вийшли поезії Василя Симоненка, фрагменти його щоденника «Окрайці думок». Були опубліковані вже після його смерті: «Подорож у країну Навпаки» (казка, 1964 р.), «Земне тяжіння» (збірка поезій, 1964 р.), «Вино з троянд» (збірка новел, 1965 р.), «Берег чекань» (збірка поезій, 1965 і 1973 рр.), «Поезії» (збірка поезій, 1966 р.), «Избранная лирика» (збірка поезій, 1968 р.), «Лебеді материнства» (збірка поезій, 1981 р.), «Поезії» (збірка поезій, 1985 р.), «Півні на рушниках» (збірка новел та гуморесок, 1992 р.) та ін.
У ЦДАМЛМ України зберігається особовий фонд поета (Ф. 1214). Документи в ньому представлені за 1883-1994 рр. та були передані до Архіву-музею українськими поетами Сомом М. Д. і Сердечним А. С., матір’ю поета Симоненко-Щербань Г. Ф., вчителем Слюсарем А. Ф.
У межах фонду репрезентовано 2 вірші поета («На честь свого двадцятиріччя» та «Не докорю ніколи і нікому»), його газетні статті про творчість поетів-початківців, листи до друга – українського поета Сома М. Д., спогади вчительки математики Тарандинцівської середньої школи Демченко У. М. про учнівські роки поета, газетні статті, присвяченими його життю та творчості, а також машинописною копією кореспонденції Левицького О. І. про село, у якому він народився. У фонді представлено 4 зошити із записами фольклорних творів, зробленими тіткою поета Щербань М. П. на Полтавщині. Розділ «Зображувальні документи» представлено оригіналами та копіями індивідуальних фотографій Симоненка В. А., фотографій його рідних (матері, тітки), а також скульптурного портрета поета та пам’ятника на його могилі у Черкасах. Крім цього, у фонді зберігається копія фотографії Симоненка В. А. у групі з Вінграновським М. С., Гончаренком В. В., Коломійцем В. Р., П’яновим В. А., Юр’євим В. О, Ярошем В. П. та ін.
Документи, що стосуються життя та творчості Василя Симоненка, зберігаються в особових фондах: В.С. Яременка (Ф. №65), Національної Спілки письменників України (Ф. №590), А.І. Кацнельсона (Ф. №918), А.М. Макарова (Ф. №1008), В.Г. Іваненка (Ф. № 1111), Є.О. Сверстюка (Ф. № 1153) та у фондах інших українських митців.
Запрошуємо ознайомитись з документами у читальному залі ЦДАМЛМ України.
Інформаційне повідомлення підготувала головний спеціаліст відділу використання інформації документів та комунікацій Марія Бугаєва.
Повідомлення підготовлено:
1. За матеріалами опису особового фонду Симоненка В.А. № 1214;
2. https://uinp.gov.ua/…/1935-narodyvsya-poet-vasyl-symonenko
3. https://osvitoria.media/…/gromobij-vasyl-symonenko-15…/
